Європейський вектор спрямування розвитку українського суспільства вимагає реалізації демократизації соціальних процесів та лібералізації індивідуалістичного прояву особистості. Актуальність обраної теми зумовлена тим, що в сучасних умовах, коли впроваджуються кардинальні зміни в життя соціуму, неможливо обійти таке важливе питання, безпосередньо пов’язане з особистісними та публічними відносинами, як інститут «суспільної моралі», що має дещо суб’єктивно деформовану форму.
Перш за все потрібно визначити природу та зміст поняття. Дефініція міститься в Законі України (далі – ЗУ) «Про захист суспільної моралі». Законодавець під цим терміном розуміє систему етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість. На нашу думку, воно має характер оціночного судження, адже це, по суті, є філософською категорією. Для ідентифікації явища як суспільної моралі законодавцю необхідно визначити характерні риси, які б давали змогу співставити те чи інше явище з вищезгаданою категорією. Ми вважаємо, що взагалі є недоцільною спроба виведення терміну «суспільна мораль», адже воно не може характеризувати об’єктивну дійсність. Кожна людина, в силу високого рівня індивідуалізації суспільства, сама визначає для себе міру допустимого. В паттернуванні з подальшим перенесенням на широкий загал такої міри можна вбачати порушення права людини на вільний розвиток, на повагу до гідності, на свободу світогляду, вільне вираження своїх поглядів та переконань.
Аналізуючи законодавство про захист суспільної моралі можна прийти до висновку, про порушення нормотворчої техніки та принципу розумності при формуванні нормативного блоку. У ст.1 ЗУ « Про захист суспільної моралі» можна побачити 3 визначення: продукція еротичного, порнографічного та сексуального характерів. Проблема вбачається в тому, що попри обширність дефініції немає чіткого розмежування між ними. Законодавець трактує, по суті, одне і те ж різними словами, без конкретизації специфічності. Також, якщо прибрати те, що тлумачить термін «продукція» з цих визначень – вийде, що продукція такого характеру (наприклад, продукція порнографічного характеру) – це продукція, що містить інформацію порнографічного характеру. Як ми бачимо, визначення тавтологічне й не дає чітких передбачуваних критеріїв віднесення продукції до цієї категорії.
Відповідно до Критеріїв віднесення друкованої, аудіовізуальної, електронної та іншої продукції, а також переданих та отриманих по комунікаційних лініях повідомлень та матеріалів до продукції порнографічного характеру виданих Національною експертною комісією з питань суспільної моралі, одним із критеріїв визначення порнографії є зображення (демонстрація) сексуальних девіацій. В цьому ж акті зазначено, що девіація (сексуальна девіація) – будь-які відхилення від норми сексуальної поведінки, незалежно від проявів і характеру, рівня вираження та етіологічних факторів. На нашу думку, це нісенітниця, адже де вказані ці самі норми сексуальної поведінки і взагалі, яким чином вони були б прописані, якби існували.
На наш погляд та погляд окремих вчених ЗУ «Про захист суспільної моралі» є таким, що не відповідає Конституції України (далі - КУ). Це можна вбачати в наступному: введення цензури; обмеження свободи вираження поглядів; обмеження свободи світогляду при створенні творів мистецтва. Ст.15 КУ визначає, що цензура заборонена. Дане положення є достатньо категоричним у своєму формулюванні й не дозволяє жодних винятків із правил. Відповідно до ЗУ «Про інформацію» цензурою є вимога, спрямована до ЗМІ, щодо попереднього узгодження інформації для поширення та/або накладання заборони чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації з боку органів державної влади. Відповідно до частини третьої статті 45-1 цього закону забороняються створення будь-яких органів державної влади, установ, введення посад, на які покладаються повноваження щодо здійснення контролю за змістом інформації. Отже, бачимо пряме введення цензури ЗУ «Про захист суспільної моралі», адже цим актом передбачене функціонування Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, без рішень якої, в окремих випадках, неможливе проведення певних заходів і публікування певної інформації. Із вищесказаного випливає наступне порушення. Ч.2 ст.4 ЗУ «Про захист суспільної моралі» говорить, що дія цього Закону не поширюється на виробництво чи розповсюдження документальних матеріалів, художніх творів літератури, мистецтва та культури, які визнані класичним чи світовим мистецтвом, на обіг наукових, науково-популярних, публіцистичних, освітніх матеріалів з питань статі й сексу та виробів сексуального характеру медичного призначення. Таким чином, якщо твій твір не визнаний класичним чи світовим мистецтвом і має елементи еротики – він є незаконним. Але як в такому разі домогтися світового визнання, якщо існує заборона виготовлення такого твору.
Визначаючи відповідність міжнародним актам, ратифікованим Україною, не можна не розглянути Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод., ч.2 ст.10 якої передбачає можливість обмеження свободи вираження поглядів для охорони здоров’я або моралі. Але при цьому потрібно виходити із константи, що складається з 3 пунктів: 1) передбаченість обмеження законом; 2) чи не породжує обмеження порушення інших прав та свобод; 3) чи є таке обмеження необхідним у демократичному суспільстві. По-перше, таке обмеження не передбачене КУ. Згідно з ч.3 ст. 34 здійснення цих прав (відсилання до ч.1,2 цієї статті) може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Мова не йдеться про мораль. Це поняття існує окремо, як мета обмеження прав і свобод у міжнародних договорах. Тому його не можна ототожнювати чи включати до інших понять, наприклад, «здоров’я населення» чи «національна безпека». По-друге, виходячи із того ж таки визначення «суспільна мораль», що надав Законодавець, можна стверджувати що явище гомосексуалізму не вписується в систему етичних норм і правил поведінки, що склалися в українському суспільстві. Таким чином, прояв такої поведінки суперечить суспільній моралі, тому підлягає обмеженню. Але ж у міжнародних актах, ратифікованих Україною, існує заборона будь-якої дискримінації за будь-якою ознакою, включаючи статеву орієнтацію. По-третє, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював неможливість оцінки моралі в контексті кожної країни. Беручи до уваги сьогоднішнє становище в соціумі, то, на нашу думку, не потрібно таких радикальних заходів щодо обмеження прав заради ефемерної мети уберегти і так інформаційно розбещеного індивіда від «згубного» впливу інформації еротичного характеру, що начебто травмує його психіку.
Таким чином, можна зробити наступні висновки. Законодавство про захист суспільної моралі є неякісним і недовершеним. Окремі положення ЗУ «Про захист суспільної моралі» є недоцільними на сучасному етапі розвитку українського суспільства; деякі з них створенні з порушенням правил законотворчої техніки. Існує безпосереднє порушення нормами вищезгаданого закону норм Конституції України. Має місце невідповідність законодавства про захист суспільної моралі деяким міжнародним актам, що ратифіковані Україною. Дане питання потребує ґрунтовної наукової та законодавчої роботи, тобто створює окрему сферу для проведення досліджень.
Автор консультації: Яременко Антон Володимирович
Консультація актуальна на дату: 26.06.2015
Кількість переглядів: 1250
Адреса електоронної пошти не вказана
Оцінки консультації (0): 0.0
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Теги матеріалу:
Коментарів нема