ПРАВО АПЕЛЯЦІЙНОГО 
                                         ОСКАРЖЕННЯ

Відповідно до ст. 13 ЦПК особи,  які беруть участь у справі,  а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки,  мають право  на  апеляційне  та  касаційне  оскарження судових рішень у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом. У ст. 292 ЦПК деталізується перелік осіб, які наділені правом апеляційного оскарження. Це:

1) сторони у процесі

2) інші особи,  які брали участь у процесі

3) особи,  які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх  права  та  ообов'язки.

                                             Участь представника

 Частина 4 ст. 295 ЦПК визначає, що до апеляційної скарги,  поданої представником, має бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо ці документи раніше не подавалися. Тобто подавати довіреність зобов’язаний той представник, який не брав участь у справі під час її розгляду судом першої інстанції, а з’явився у процесі лише на стадії апеляційного оскарження. Якщо ж представник залишається незмінним і в довіреності не було застережено про відсутність у нього права на апеляційне оскарження, знову долучати довіреність до апеляційної скарги не потрібно.

        Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про                                                               їх  права  та  обов'язки.

Найбільша кількість питань з’являється щодо порядку звернення до апеляційних судів саме цієї категорії суб’єктів. По-перше, яким чином суд може зачіпати права цих осіб, якщо вони навіть не були учасниками судового процесу? Більшість справ стосується права спільної власності, коли, наприклад, позов щодо встановлення права власності на майно пред’являється до одного із співвласників, у той час як другий з певних причин не залучається як співвідповідач. Іншим прикладом можуть стати спадкові правовідносини.

Для розуміння того, хто має право на подання апеляційної скарги, можна навести такий приклад з практики. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2007 року було відкрито апеляційне провадження за заявою Управління ДАІ ГУМВС України в Одеській області у справі № 22ц-2298/07 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на автомобіль. У суді 1-ої інстанції Управління ДАІ ГУМВС України в Одеській області не брало участі в справі. Однак, оскільки спір торкався прав та інтересів Управління ДАІ ГУМВС як органу виконавчої влади, який здійснює та контролює дотримання єдиного порядку реєстрації та обліку транспортних засобів на території України, тому було визначено, що Управління ДАІ ГУМВС України в Одеській області має право на апеляційне оскарження зазначеного заочного рішення суду

У разі, якщо апеляційна скарга все ж прийнята, ці особи набувають відповідного статусу. Відповідно до частини дев’ятої статті 6 ЦПК вони мають право: 1) отримувати в суді,  який  ухвалив  рішення,  усну  або  письмову інформацію про результати розгляду відповідної справи,
2)  знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії документів, долучених до справи, 
3) одержувати копії рішень і ухвал.
Вважається, що перерахованих прав особа набуває після подання апеляційної скарги.

Безпосередньо при розгляді справи в апеляційній інстанції особи набувають прав осіб,  які беруть участь у справі,  зокрема,  брати  участь у розгляді  справи,  заявляти клопотання,  знайомитися  з  матеріалами  справи,  подавати докази тощо. 

                                Строки апеляційного оскарження 

Обов’язково необхідно звернути увагу на строки апеляційного оскарження, оскільки недотримання процесуальних строків позбавляє особу права на захист у суді другої інстанції.

ЦПК розмежовує строки звернення до апеляційного суду в залежності від об’єкта оскарження. Так, з оскарженням рішення суду суб’єкт може звернутися протягом 10 днів. Апеляційна ж скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом 5 днів.

При цьому початок спливу вказаних строків залежить від того, чи була особа присутня у момент проголошення рішення/ постановлення ухвали у судовому засіданні. Якщо так, то строк починає перебігати від моменту проголошення рішення/ ухвали, якщо ні – з моменту одержання копії рішення/ухвали. Вирахування строку може ускладнюватися у випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної і резолютивної частини рішення. Повне рішення ж має бути видане протягом 5 днів. У такому разі обчислювати строк апеляційного оскарження необхідно від моменту отримання повного рішення. Це обумовлено  тим, що підставами для скасування рішення суду є його незаконність,  необґрунтованість,  які, власне,  викладаються в мотивувальній частині рішення суду, складання якої може бути відкладено.

Проблемним на практиці виявляється питання поновлення пропущеного строку для оскарження судового рішення. Ч. 3 ст. 297 ЦПК встановляє, що апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків.  Але особа,  яка її подала,  може порушити питання про поновлення цього строку. Якщо підстави, вказані особою у заяві, визнані неповажними, апеляційний суд також постановляє ухвалу про залишення заяви без руху. На підставі ч.3 ст.297 ЦПК України вирішувати питання щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження у справі можна лише тоді, коли  апеляційна скарга буде подана.

 Однак особі надається «другий шанс», і вона протягом 30 днів з моменту отримання ухвали набуває право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано  особою  в  зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження. При цьому незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті  апеляційного провадження у разі,  якщо  апеляційна  скарга прокурора,  органу державної влади чи органу місцевого  самоврядування  подана  після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.

Процесуальним законом не визначено перелік підстав, які суд міг би вважати  поважними. Суд аналізує поважність причин пропуску строку звернення до апеляційного суду з позиції розумності і в кожному конкретному випадку. Фактори, що перешкодили вчасному зверненню до суду, можна умовно поділити на об’єктивні та суб’єктивні. Наприклад,  недотримання строків апеляційного оскарження, зумовлене діями  (бездіяльністю) суду першої інстанції (неналежне, невчасне повідомлення про час і місце судового засідання або ненадходження копії рішення) слід вважати об’єктивною поважною причиною, оскільки не залежить від волі особи. Що ж до суб’єктивних причин, то вони пов’язані з особою самого апелянта, з його станом здоров’я. Також відсутність у повноважного представника сторони можливості вчасно подати апеляційного скаргу, якщо строк затримки незначний, можна визначити суб’єктивною причиною.

                                            Об'єкт оскарження

Вкрай важливим є питання об’єкта оскарження. Виходячи з самої суті інституту апеляції, оскарженню підлягають рішення суду першої інстанції, постановлені по суті, які не набрали законної сили. Однак можлива ситуація, коли внаслідок пропущення строку подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили. 

Оскарженню підлягають у тому числі і додаткові рішення, і заочні рішення, і судові накази. Щодо останніх двох категорій  рішень, то слід пам’ятати про двоступеневий порядок їх оскарження і скасування. Також можливе оскарження рішення повністю або частково.

Якщо рішення суду можливо оскаржити у будь-якому випадку, то щодо ухвал суду існують певні складнощі. Ч. 1 ст. 293 встановлює, що окремо від рішення суду можуть оскаржуватися такі ухвали суду першої інстанції щодо: 1) відмови у прийнятті заяви про видачу судового  наказу  або скасуванні судового наказу; 2) забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову; 3) повернення заяви позивачеві (заявникові); 4) відмови у відкритті провадження у справі; 5) відкриття провадження  у  справі  з  недотриманням  правил підсудності;  8) визнання мирової угоди за клопотанням сторін; 9) зупинення провадження у справі; 10) закриття провадження у справі та інші. Всього в статті перераховано 33 ухвали. Але чи слід розуміти його буквально, сприймаючи як вичерпний?

З цього приводу у 2010 - 2011 роках КСУ було винесено низку рішень-тлумачень. Так, у резолютивній частині рішення від 27 січня 2010 року визначено, що положення  пункту 18 частини першої  статті  293  Цивільного  процесуального кодексу України стосовно можливості апеляційного  оскарження ухвали суду щодо  видачі дубліката виконавчого листа необхідно розуміти як таке,  що передбачає  право  оскаржувати окремо від   рішення суду в апеляційному  порядку  ухвалу  суду першої інстанції як про видачу дубліката виконавчого листа, так і про відмову у його видачі.  Аналогічним було і рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2010 року, відповідно до якого положення пункту 2 частини першої статті 293 ЦПК стосовно можливості апеляційного оскарження ухвал суду щодо забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову необхідно розуміти як  такі,  що передбачають право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції  як  про  забезпечення   позову  і щодо   скасування забезпечення  позову,  так  і ухвали  про  відмову в забезпеченні позову і скасуванні забезпечення позову.

За тим самим принципом роз’яснено, що оскарженню підлягають ухвали  суду  першої  інстанції  як про роз'яснення рішення, так і про відмову в роз'ясненні рішення ( Рішення від 08.07.2010), як щодо повороту виконання судового рішення,  так і про  відмову  в  задоволенні  заяви  щодо повороту виконання судового рішення ( Рішення від 02.11.2011). 

                                     Дослідження нових доказів

На практиці суперечливим стало і питання можливості подання клопотань про дослідження апеляційним судом нових доказів. Так, в Україні не дозволяється подавати нові докази до суду апеляційної інстанції, виходячи з існуючої моделі неповної апеляції. Суд має переглянути рішення на підставі фактичного матеріалу, представленого сторонами в суді першої інстанції, та виправити упущення і помилки. Аапеляційний суд може дослідити нові докази у таких випадках:

1) докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або

2) в дослідженні  доказів  було  неправомірно  відмовлено,  а  також

3) нові докази,  неподання  яких  до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами, . 

Випадки дослідження нових доказів, які застосовує судова практика, можуть бути наступними: 1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа не знала і не могла знати про їх існування; 2) докази існували на час розгляду справи, однак внаслідок об’єктивних причин особа не могла подати їх до суду 3) додаткові докази з’явилися після постановлення рішення судом першої інстанції 4) суд першої інстанції помилково виключив докази, які мали значення для справи, з розгляду 5) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, які мали значення для справи (не була призначена експертиза, не вжито заходів щодо забезпечення доказів).


Ім’я автора не додане
Консультація актуальна на дату: 11.05.2013
Кількість переглядів: 20276
Адреса електоронної пошти не вказана


Оцінки консультації (8): 4.9
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Посилання на схожі консультації:

Теги матеріалу: строк, нові докази, апелянт, Апеляційна скарга

Коментарів нема