Враховуючи відсутність належного правового регулювання діяльності колекторів та необхідності захисту фізичних осіб від їх вимог, 1 листопада 2011 року у Верховній Раді України було ініційовано законопроект, яким передбачалася тимчасова заборона на здійснення колекторської діяльності до прийняття спеціального законодавчого акта, що врегулював би їх діяльність. Документ не отримав підтримки народних депутатів, а проблема законодавчого закріплення діяльності колекторів так і залишилася невирішеною.

Дійсно, діяльність колекторів не врегульована жодним спеціальним законодавчим актом. Разом з тим, вона прямо не заборонена законом. Однак, застосовуючи до такого виду діяльності загальні норми законодавства, можна виявити підстави для визнання колекторської діяльності неправомірною.

Так, визначаючи основні вимоги до цієї діяльності необхідно, перш за все, виходити з положень чинного законодавства. Відповідно до ст. 55 ГК України, колекторів можна віднести до суб’єктів господарювання. При цьому, такий вид діяльності відсутній серед встановлених законодавством видів економічної діяльності (Наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №457 «Класифікація видів економічної діяльності» від 11.10.2010). Слід зазначити, що колекторська діяльність не підлягає ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Основна функція колекторів – стягнення боргів з боржників. Ця функція може також визначатися як послуга, що надається колектором відповідним кредиторам. В такому разі колектор виступає посередником між кредитором і боржником. Купуючи право вимоги до боржників у кредиторів, колектор фактично набуває статусу нового кредитора, що дозволяє йому вносити корективи в зобов’язання сторін.

Підставою для виконання колекторською організацією своїх функцій може слугувати договір, що укладається між нею та кредитором. Використовуються такі види договорів: доручення, комісія, факторинг.

Аналізуючи діяльність колекторів, що укладають договори факторингу, можна виділити деякі специфічні риси, що свідчать про віднесення такої діяльності до операцій на ринку фінансових послуг. Вони закріплені у Розпорядженні Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг №231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» від 03.04.2009. Відповідно до цього документу, фінансовими послугами визнаються такі операції:

1. Фінансування клієнтів-суб’єктів господарювання, що уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги.

2. Набуття відступленого права грошової вимоги , в тому числі права вимоги, яке виникає у майбутньому до боржників-суб’єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення.

3. Отримання плати за користування грошима, що наданні в розпорядження клієнта, в тому числі шляхом проведення операції дисконту суми боргу, розподілення відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачений договором відступлення права вимоги.

Враховуючи вищезазначені положення, а також зміст глави 73 ЦК України, можна обґрунтовано вважати, що діяльність колекторів відноситься до сфери фінансових послуг.

Ланцюг взаємовідносин «фактор – клієнт - боржник» перетворюється у «колектор – кредитор – боржник». Договір, що застосовується у колекторській діяльності, є правовою конструкцією, що містить в собі правовідносини за договором факторингу між фактором та клієнтом, а також за договором позики (кредитним договором) між клієнтом (кредитором) і боржником. На практиці, окремий договір факторингу не укладається, але взаємозв’язок вищезазначених договорів і становить предмет зобов’язальних правовідносин за договором факторингу. Згідно з п.11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» (далі – Закон про фінпослуги), факторинг вважається фінансовою послугою, а державне регулювання сфери правовідносин з надання такої послуги покладено на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг (ч. 1 ст. 21 Закону про фінпослуги).

Фінансування фактором клієнта здійснюється шляхом придбання першим прав вимоги до боржника (ч. 1 ст. 1084 ЦК України). Розпорядження №231 хоча й обмежує коло боржників, права вимоги до яких відступаються фактору, виключно суб’єктами господарювання, однак в розрізі ЦК України фактор не обмежений в можливості купівлі прав вимоги і до боржників-фізичних осіб.

Встановлені в ст. 1082 ЦК України вимоги про повернення боржником боргу новому кредитору (фактору) кореспондуються з загальним вимогами ЦК України про заміну кредитора в зобов’язанні (глава 47).

Таким чином, діяльність колекторів, що укладають договори про відступлення права вимоги, можна вважати діяльністю фінансової установи на ринку фінансових послуг, яка полягає у проведенні операцій факторингу. Вказаний висновок зобов’язує колекторську організацію, як суб’єкта первинного фінансового моніторингу, дотримуватися вимог чинного законодавства у сфері запобігання легалізації незаконних доходів. Хоча ліцензування діяльності фінансових установ (колекторських організацій), які стягують борги з фізичних осіб і підлягає ліцензуванню, однак відсутній механізм реалізації вказаної вимоги на підзаконному рівні. Отже, відсутні підстави для притягнення колекторських організацій до відповідальності за проведення вказаних фінансових операцій без належного дозволу (ліцензії).


Автор консультації: Шинкарук Ярослав
Дата надання консультації: 25.03.2013
Кількість переглядів: 5562
Адреса електоронної пошти не вказана
Соціальні мережі сторінка автора


Оцінки консультації (7): 4.7
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Посилання на схожі консультації:

Теги матеріалу: кредит, позика, законодавство, факторинг, вибивання, колектор, борги, банк, фінансова послуга, договір

Коментарів нема