З чим пов'язані складнощі в регулюванні відносин інтелектуальної власності в мережі Інтернет ?

По-перше, з масовістю суб’єктів, користувачів Інтернету. З одного боку суб’єкт, наприклад, авторського права на літературний твір за допомогою Інтернету отримує додатково можливість ознайомити публіку зі своїм романом чи повістю і прорекламувати їх. Це є позитив, але, з іншого боку, відносини у сфері інтелектуальної власності перетворюються на абсолютні, важче виявити того користувача, який порушує авторські права і притягнути його до відповідальності (зрозуміло, що навіть при високому  рівні правосвідомості і правової культури особи, потреба в інформації,  тим паче в сучасному інформаційному суспільстві, може переважити законність у процесі реалізації своїх прав).

По-друге, зазначимо, що право інтелектуальної власності являє собою право особи на результат інтелектуальної і творчої діяльності, куди можна віднести літературні твори, виконання, комп’ютерні програми, товарні знаки тощо. За великим рахунком, весь Інтернет являє собою результат інтелектуальної діяльності, і його контент, наповнення, розміщені у ньому матеріали підлягають захисту з боку держави. А це – «гігантська павутина відносин, яка одночасно охоплює сотні мільйонів осіб і творів».

По-третє,  Інтернет є поняття екстериторіальне, що призводить до неможливості чітко визначити юрисдикцію держави, яка б опікувалася, гарантувала і захищала право інтелектуальної власності.

По-четверте, «ініціатива в маніпулюванні об’єктами інтелектуальної власності в мережі належить не автору (власнику авторських прав), … а користувачу, до того ж абсолютно анонімному.» 

Необхідно зазначити, що вказані проблеми найбільше стосуються саме авторських і суміжних прав. Швидкість обігу об’єктів авторського права і масовість відносин у вказаній сфері обумовлює необхідність більш гнучкого механізму використання і захисту вказаних об’єктів у мережі Інтернет. Тож більш детально поговоримо саме про сферу авторських прав. Міжнародна спільнота знайшла шлях вирішення вказаних проблем через вільні ліцензії, які набувають поступового поширення і в українському суспільстві, але поки що не визнані державою.

Що таке публічні ліцензії?

У Рекомендаціях Державної служби інтелектуальної власності України щодо застосування вільних публічних ліцензій на використання об’єктів авторського права і суміжних прав вільна публічна ліцензія визначена як загальнодоступний договір приєднання, що надає особі, яка приєдналася до такого договору, безоплатний дозвіл на використання об’єкта авторського права та (або) суміжних прав певними способами на умовах, визначеними ліцензією. Правовласник надає дозвіл лише за умови прийняття умов ліцензії. Передбачається, що, використовуючи будь-які права, вказані в ліцензії, особа прийняла умови ліцензії і погоджується дотримуватися їх. Світу відомі такі вільні ліцензії, за якими поширюються комп’ютерні програми: Apache Software License, ліцензії ф. Видачею ліцензій на літературні, аудіо і відеоматеріали сьогодні займається американська неприбуткова організація Creative Commons. Найбільш дискусійною в науковій літературі є запровадження в українське законодавство саме останньої ліцензії. Про неї поговоримо більш детально.

Представники цієї організації пропонують правовласникам розміщувати на творах, що знаходяться в Інтернеті, позначку (дві літери С у колі, схожі на знак охорони авторського права ©) про можливість використання цих об’єктів певними способами, передбаченими у спеціальних ліцензіях. Сама ліцензія за ідеєю розробників має три шари: власне юридичний текст з чітким визначенням прав і обов’язків сторін ліцензійного договору, перероблений текст для пересічного користувача Інтернету (більш стислий і менш формалізований) і останній шар – як код для зчитування комп’ютерними програмами (CC Rights Expression Language).

Як відомо, у світі, в Україні зокрема, діє режим, за яким всі авторські права захищені. Creative Commons пропонують систему «деякі права захищені». Правовласник самостійно визначає, які правомочності передавати у користування Інтернет – спільноти. Відповідно до цього критерію, виділяють шість типів ліцензій.

1) Attribution CC BY (атрибуція – зазначення авторства). Є найбільш дозвільною з усіх пропонованих ліцензій. Приєднавшись до цього договору, користувач набуває право копіювати, поширювати, передавати іншим особам вказаний твір, створювати похідні від даного твори з метою пристосування до власних завдань і навіть використовувати твір у власних цілях, але з обов’язковою умовою – вказувати ім’я автора.

2)  Attribution-ShareAlike (атрибуція — із збереженням умов) CC BY-SA 

Дана ліцензія надає такий самий перелік прав, що і попередня, але, окрім зазначення авторства, вимагає від користувача у разі зміни твору, використання його як основи для іншого, поширювати новий твір лише на тих самих умовах і за такою самою ліцензією, що і перший твір.

3)   Attribution-No Derivs (атрибуція — без похідних творів)  CC BY-ND

Дана ліцензія надає ліцензіату право копіювати, поширювати, передавати іншим особам, використовувати в комерційних цілях об’єкт авторського права за умови вказівки імені автора. Як бачимо, права перетворювати першотвір ліцензіат не має.

4)  Attribution-NonCommercial (атрибуція — некомерційне використання) CC BY-NC. Вказана ліцензія надає дозвіл ліцензіату на копіювання, поширення, передачу іншим особам твору, його зміну, пристосування до власних задач, але забороняє комерційне використання  твору. Ім’я автора обов’язкове для зазначення.

5) Attribution-NonCommercial-ShareAlike (атрибуція — некомерційне використання — із збереженням умов)  CC BY-NC-SA. За умовами ліцензії дозволяється при вказівці авторства копіювати, поширювати і передавати іншим особам твір, змінювати його (створювати похідні твори), але тільки якщо результат буде поширений за такою або подібною ліцензією. Забороняється використовувати твір у комерційних цілях.

6) Attribution-NonCommercial-NoDerivs (атрибуція — некомерційне використання — без похідних можливостей). Вказана ліцензія містить найбільшу кількість заборон. За допомогою цієї ліцензії можна лише поширювати, копіювати, передавати іншим особам твір із зазначенням авторства.

Кожна з ліцензій працює в усьому світі та триває протягом строку дії авторського права на твір. Правовласник, надаючи ліцензію на використання твору, бере на себе обов’язок не застосовувати технологічні засоби обмеження доступу інших людей до твору.

Чи відповідають умови вказаних ліцензій українському законодавству? 

Ст. 1108 ЦК передбачила можливість передавати суб’єкту інтелектуальної власності майнові права через видачу ліцензії на використання об’єкта інтелектуальної власності. Особа,  яка  має  виключне  право  дозволяти  використання об’єкта  права інтелектуальної власності (ліцензіар),  може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на  використання  цього об’єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Але неодмінно слід зазначити, що Creative Commons діють у сфері саме авторського права. Тож для вирішення питання відповідності даного механізму українському законодавству необхідно звернутися до спеціального закону "Про авторське право і суміжні права" від 23.12.1993. Ст. 31 вказаного закону визначила, що  автор  (чи  інша  особа,  яка  має  авторське  право) може передати свої майнові права,  будь-якій іншій особі повністю чи частково. До майнових прав належать виключне право на використання твору і виключне право на дозвіл або заборону  використання  твору іншими особами. Передача майнових  оформляється авторським договором, який має бути укладений у письмовій  формі. У разі недотримання письмової форми договору щодо передачі майнових  прав, він є нікчемний (ст. 1107 ЦК), за винятком випадків, передбачених законодавством. Ч.1. ст. 207 ЦК визначила, що правочин вважається  таким,  що  вчинений  у письмовій формі, якщо його  зміст зафіксований в одному або кількох документах,  у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або воля сторін виражена за допомогою телетайпного,  електронного або іншого технічного засобу зв’язку. Нас цікавить остання форма. Ст. 5 Закону України "Про електронні документи і електронний документообіг" визначила електронний документ   як такий, інформація в якому зафіксована у вигляді  електронних  даних,  включаючи  обов’язкові реквізити документа. Обов’язковим  реквізитом  електронного документа є електронний підпис.

На основі вказаних положень можна зробити висновок, що ліцензії Creative Commons суперечать українському законодавству, передусім, у зв’язку з тим, що передача майнових прав здійснюється за авторським договором, який укладається лише в письмовій формі при наявності підпису. Ліцензії ж не передбачають механізму  підписання. Таким чином, згадувані ліцензії на даний момент законом розглядаються як нікчемні, що є основною перепоною для їх використання в Україні. Сподіваємося, що Україна все-таки піде шляхом прогресу і легалізує вільні ліцензії.

Які існують альтернативи публічним ліцензіям?

А поки що Державна служба інтелектуальної власності України нагадує у своїх рекомендаціях суб’єктам авторського права про їх можливість захистити та ідентифікувати в цифровому середовищі контент шляхом використання технічних засобів (неюрисдикційні способи захисту). Ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначила технічні засоби як технічні   пристрої  і  (або) технологічні  розробки,  призначені  для  створення  технологічної перешкоди  порушенню  авторського  права і (або) суміжних прав при сприйнятті і (або) копіюванні захищених  (закодованих)  записів  у фонограмах  (відеограмах)  і передачах організацій мовлення чи для контролю доступу до  використання  об'єктів  авторського  права  і суміжних прав.  До таких засобів належать:

-      розміщення в мережі Інтернет твору з обмеженою функціональністю;

-   створення веб - депозитаріїв, що дають змогу фіксувати об’єкти інтелектуальної власності і закріплювати їх правовий статус;

-     "годинникові бомби" (правовласник розміщує функціонально повноцінний об’єкт інтелектуальної власності, однак зазначає строк, після спливу якого доступ до файлу вже стане неможливим);

-     апаратний захист від копіювання;

-     криптографічні конверти ( це програмне забезпечення, яке зашифровує твори так, що доступ до них може бути отриманий лише із застосуванням належного ключа до шифру);

-      саморуйнування документі при несанкціонованому копіюванні та інші.

Зрозуміло, що в разі порушення авторських прав, особа може звернутися до уповноваженого органу або до суду за їх захистом. Верховний Суд України звернув увагу на те, що якщо у зв’язку з розміщенням творів у мережі Інтернет порушуються майнові права суб’єкта авторського права, то це дає підстави для судового захисту авторського права.

Способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав встановлені ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права". Серед них, зокрема, такі: звернення до суду з позовом про поновлення порушених прав та  (або)  припинення  дій,  що порушують авторське право та (або) суміжні права,  подання позову про відшкодування моральної шкоди, матеріальної шкоди або виплату компенсації, вимога,  в тому числі у судовому порядку,  публікації  в засобах   масової   інформації   даних   про   допущені  порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень тощо.

Якщо спір вирішується судом, останній повинен установити, чи перебуває веб-сайт та розміщена на ньому інформація в розпорядженні особи, якій пред’явлено позовні вимоги, а також чим підтверджується факт порушення нею авторського права. Дані про власника веб - сайту можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Сьогодні в Україні реєстрацією доменних назв займаються такі організації як ТОВ "Хостмастер", ColoCall.

Підводячи підсумки, необхідно сказати, що проблема реалізації та захисту права інтелектуальної власності в Україні була і залишається нерозв’язаною. І тим складнішою стає ситуація, чим швидшим поступом йдуть вперед інформаційне суспільство та науково-технічний прогрес. Поки світ шукає більш гнучкі, зручні правові засоби забезпечення прав творчих особистостей, наше суспільство має таке законодавство у сфері захисту авторських прав, що вже є доволі застарілим.



Автор консультації: Катерина Долженко
Дата надання консультації: 11/03/2013
Кількість переглядів: 3667
Написати листа автору
Соціальні мережі сторінка автора


Оцінки консультації (3): 5.0
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Посилання на схожі консультації:

Теги матеріалу: авторське право, публічні ліцензії, Інтелектуальна власність, інтернет

Коментарів нема