Серед всіх завдань, які закріплені в Cімейному кодексі, на мою думку, найважливішим є – забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

с  На цій підставі, Основний Закон наділяє кожну дитину непорушним конституційним правом на утримання батьками до досягнення нею повноліття. Так, статтею 51 Конституції України передбачено, що батьки зобов’язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

   Обов’язок батьків утримувати свою дитину не припиняється із розірванням шлюбу між батьками, не проживання з дитиною одного з батьків,  і навіть факт позбавлення батьківських прав не звільняє від обов’язку сплачувати аліменти.

  Правовими підставами стягнення аліментів, як способу утримання, відповідно до положень Сімейного кодексу України є договір про утримання дитини, укладений між батьками, рішення суду про стягнення аліментів, а також заява платника аліментів, в якій він добровільно визначає розмір та строк відрахувань аліментів на дитину з його доходів.

    Випадки, коли батьки самостійно укладають договір про сплату одним із них аліментів, встановивши їх розмір у фіксованій сумі або відсотку від заробітку, та посвідчують такий договір у нотаріуса, є надзвичайно рідкісними. Тому, частіше за все, доводиться звертатись до суду. А рішення суду у цьому випадку є вкрай обтяжливими.

    Зокрема обов’язок сплачувати аліментів є безумовним. Так, відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу та приписів п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» при встановленні розміру аліментів судом враховуються наступні обставини: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. При цьому незадовільний матеріальний стан платника аліментів (відсутність заробітку, перебування на утриманні непрацездатних батьків, які потребують догляду) або сімейні обставини (наявність іншої неповнолітньої дитини на утриманні) можуть стати підставою лише для зменшення розміру аліментів, а не повного звільнення від їх сплати.

    Єдиною альтернативою для звільнення одного з батьків від сплати аліментів є передача нерухомості у власність дитини. Статтею 190 Сімейного кодексу України право того із батьків, з яким проживає дитина, укласти договір із іншим з батьків дитини про відмову від аліментів взамін набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).

     Відповідно до умов такого договору, аліменти, встановлені домовленістю батьків або рішенням суду припиняють стягуватись із другого із батьків, натомість останній передає нерухоме майно, що належить йому на праві власності дитині, від імені якої діє другий із батьків (як законний представник дитини).

     Варто знати, що такий договір підлягає нотаріальному посвідченню, тобто його підписання повинно відбуватись у нотаріуса, сам договір повинен бути внесений у відповідний реєстр, а нотаріус зобов’язаний надати сторонам екземпляри договору, виконані на спеціальних бланках. Більше того, за сьогоденними процедурами реєстрації права власності на нерухоме майно, укладаючи такий правочин у нотаріуса, останній одразу ж видає правопідтверджуючий документ – витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якому буде вказано, що власником об’єкту нерухомості буде дитина.

   Разом із тим, укладення правочину у нотаріуса робить необхідним здійснити оплату державного мита у розмірі 1% від вартості об’єкта нерухомості, що передається – у разі укладення договору в державній нотаріальній конторі, або вартості послуг приватного нотаріуса, що складає, як правило, таку ж суму. Як правило, такі витрати покладатимуться на відчужувача майна, проте можуть розподілятись і іншим чином, за згодою сторін договору.

        Важливою ознакою такого договору, яка найчастіше стає і найбільшою проблемою при його укладанні, є встановлена Сімейним кодексом України необхідність отримати погодження органу опіки і піклування на укладення такого договору.

      Вказана вимога зумовлена досить об’єктивними чинниками, такими як необхідність захисту інтересів дитини від зловживань з боку батьків. В чому ж можуть проявлятись такі зловживання? Наведемо приклад. Розмір щомісячного утримання, встановлено судом у розмірі, наприклад, 2 000 гривень щомісяця. Дитині 2 роки. Таким чином, до повноліття, дитина отримає від батька майже 400 тисяч гривень. Натомість договором сторони прагнуть передати земельну ділянку вартістю 50 тисяч гривень. Таким чином, вартість «відступного» майна менше вартості усіх аліментів, що підлягають сплаті у 8 разів. Це звичайно ж порушуватиме інтереси дитини. Саме для цього і долучається орган опіки і піклування.

      Крім цього, оцінка відповідності інтересам дитини укладення вказаного виду договору найчастіше з боку органу опіки і піклування є не зовсім об’єктивною. Так, вказаний орган, як правило, виходить суто із математичних міркувань, і обраховує загальну можливу суму аліментів за період до повноліття і вимагає надання експертного висновку щодо оцінки нерухомості, і встановлюючи, чи є остання сума більшою чи рівною першій, приймає рішення про схвалення цього правочину. У противному ж разі, відмовляє.

    При цьому, орган опіки і піклування рідко коли бере до уваги, що розмір аліментів може змінюватись, що у разі появи у платника інших дітей, зменшення доходу тощо, розмір аліментів може значною мірою зменшитись. При цьому, враховуючи реалії сьогодення, з часом вартість об’єкту нерухомості може вирости значною мірою в ціні. До того ж орган опіки і піклування повинен дослідити і такі обставини, як стан такого нерухомого майна, в тому числі, і ремонт приміщення, стан земельної ділянки, якщо передається житло – то можливість проживання у ньому іншого з батьків і дитини.

       Варто також звернути увагу, що відповідно до Сімейного кодексу України, укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину. Це означає, що у разі необхідності додаткових витрат, пов’язаних із лікуванням, навчання чи відпочинком дитини, той із батьків, хто проживає разом із дитиною, матиме право вимагати від іншого участі у таких витратах, незалежно від того, що він передав об’єкт нерухомості взамін аліментних зобов’язань.

        Проте, в договорах, сторона - відчужувач може додати пункт про те, що інша сторона відмовляється і від такого права. Тому, при підготовці до підписання договорів такого типу, потрібно звертати увагу на наявність подібних пунктів і вимагати їх вилучення з тексту договору.

        Таким чином, Сімейний кодекс України дійсно передбачає юридичний механізм, що дає змогу батькам, не порушуючи інтереси дитини, вийти із аліментних правовідносин, що, як правило, лише обтяжують обидві сторони і породжують все нові і нові суперечки. Таким механізмом є укладення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно. Проте, і укладення цього договору може бути ускладнене бюрократичними процедурами, що здійснюватимуться органами опіки та піклування, а подекуди і нотаріусами. Але, виходячи з багатоманітності життєвих ситуацій, такий варіант виконання батьківського обов’язку може бути найбільш оптимальним як для самої дитини, адже на виході, дитина отримає нерухоме майно, так і для її батьків. 


Автор консультації: Плетньова Тетяна
Консультація актуальна на дату: 03.11.2015
Кількість переглядів: 1395
Адреса електоронної пошти не вказана


Оцінки консультації (1): 5.0
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Посилання на схожі консультації:

Теги матеріалу: аліменти, нерухомість, дитина, органи опіки та піклування

Коментарів нема