Сімейним законодавством України передбачено обов’язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття, незалежно з ким із батьків вона проживає, а також брати участь у її вихованні і розвитку. Якщо один із батьків, який проживає окремо від дитини, добровільно не бажає брати участь у її утриманні, за рішенням суду з нього можуть бути стягнуті аліменти. Незалежно від сплати аліментів, батьки зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвиток певних його здібностей, хворобою, каліцтвом тощо).
Виходячи з можливості регулювання сімейних відносин за домовленістю сторін, Сімейний кодекс України визначає підстави, порядок та правові наслідки припинення права на аліменти на утримання дитини у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Так, один із батьків, з яким проживає дитина і той з батьків, який проживає окремо, відповідно зі ст.190 Сімейного кодексу України, можуть укласти договір про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з передачею права власності на нерухомість (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку та т.п.). Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні зазначеного договору, перетворюючи його в тристоронній. З моменту укладення вказаного договору у одного з батьків припиняється обов’язок сплати аліментів, а інший - зобов’язується утримувати дитину повністю за свій рахунок. Водночас, слід зауважити, що укладення договору не звільняє того з батьків, який проживає окремо, від обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину.
З метою захисту інтересів його учасників і, в першу чергу дитини, такий договір укладається виключно за попереднім дозволом органу опіки та піклування у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. При його укладанні необхідно дотримуватися загальних вимог цивільного законодавства щодо дійсності правочинів. За вказаним договором набувачем нерухомості, за взаємною згодою, можуть бути або сама дитина (незалежно від віку) або дитина і той з батьків, який проживає з нею, на праві спільної часткової власності.
Важливим для охорони прав та інтересів дитини як власника нерухомості, отриманої за договором, є неможливість звернення стягнення на неї з боку будь-яких осіб (кредиторів). До досягнення повноліття дитини таке нерухоме майно може бути відчужене лише з дозволу органу опіки та піклування.
Разом з тим, зазначений договір може бути визнаний недійсним або розірваний у судовому порядку на вимогу відчужувача нерухомості. У першому випадку це має місце коли його ім’я як батька виключено з актового запису про народження дитини. У другому - при невиконанні тим з батьків, з яким проживає дитина, обов’язків щодо його змісту. Правовими наслідками як визнання зазначеного договору недійсним, так і його розірвання є повернення нерухомого майна колишньому власнику.
На закінчення слід зазначити, що договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно є цілком прийнятним і цивілізованим інструментом для врегулювання питань, пов’язаних з утриманням дітей, батьки яких проживають окремо. Однак при цьому, по-перше, необхідно встановити наскільки така заміна утримання буде «вигідною» як безпосередньо дитині, так і тому з батьків, на утриманні якого вона знаходиться. І, по-друге, укладаючи такий договір потрібно чітко слідувати вимогам закону.

автор: консультант Янишен Богдан
матеріал підготовлено: 19.09.2012р.

З друкованою версією консультації можна ознайомитись в газеті "Вечерний Харьков" №104 (9928) від 20 вересня 2012 року.


Ім’я автора не додане
Консультація актуальна на дату: 20.10.2012
Кількість переглядів: 4947
Адреса електоронної пошти не вказана
Надрукована версія в ЗМІ: перейти


Оцінки консультації (0): 0.0
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Посилання на схожі консультації:

Теги матеріалу: аліменти, право власності, нерухоме майно, дитина, договір, припинення права на аліменти, утримання дитини

Коментарів нема