Переглядаючи нові й нові закордонні фільми ми усе частіше зустрічаємося з поняттям шлюбного договору/контракту, як із гарантією чесності і вірності членів подружжя. Хоча, на справді, це не може бути передбачене жодним контрактом у світі. Але у більшості випадків формальне закріплення матеріальних і нематеріальних прав і обов’язків одного з членів подружжя тішить самовпевненість іншого і вселяє надію на довгий та міцний шлюб.
  Отже, шлюбним договором є угода, яка укладається між нареченими або подружжям, де передбачаються майнові права і обов'язки подружжя, питання, пов'язані з правом власності на рухоме та нерухоме майно, придбане до шлюбу або під час шлюбу, та майно одержане в дар чи успадковане одним з подружжя.
  На сьогодні й досі існують певні обмеження щодо осіб, які мають право на укладення шлюбного контракту. Так, звертаючись до ч. 1 статті 92 Сімейного кодексу України (далі – СК України), бачимо, що шлюбний договір може бути укладено як особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, так і подружжям. Тим самим, законодавством передбачається, що дані особи мають досягти шлюбного віку, який на території України є однаковим і для жінок, і для чоловіків, та становить 18 років відповідно до ч. 1 ст. 22 СК України. Але з огляду на велику кількість випадків укладення шлюбу з неповнолітніми особами ч. 2 ст. 92 СК України передбачається право на укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу неповнолітньою особою, але для цього необхідна письмова згода батьків неповнолітньої особи або піклувальника, яка має бути засвідчена нотаріусом. Важливо знати, що при укладенні шлюбного договору, однією з сторін якого є неповнолітня особа, під час шлюбу згода батьків не потрібна, адже згідно із ч. 2 ст. 34 ЦК України у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.
  Але, навіть беручи до уваги прогресивність розвитку українського законодавства, на сьогоднішній день шлюбний контракт на території України не може регулювати немайнові відносини подружжя. Це, як відомо, передбачено частинами 1-3 статті 93 СК України. Саме тому, таке обмеження позбавляє нас права зобов’язати чоловіка/дружину щоранку готувати сніданок і посміхаючись приносити його у постіль, вигулювати собаку чи прибирати у квартирі. Відповідно тоді виникає питання: «Що може бути передбачено у шлюбному договорі?»
Відповідно до чинного законодавства, контракт не може регулювати особисті відносини подружжя, але у ньому може бути визначений правовий режим майна, порядок користування житлом і право на утримання.
  Отже, згідно із частиною
1 статті 97 СК України у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.
Крім того, ч. 2 ст. 97 СК України передбачається, що «сторони можуть домовитися про непоширення на майно , набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати
його спільною частковою власністю або особистою власністю кожного з них». Також можливо домовитися про порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу(ч. 3 ст. 97). Тобто, особи можуть передбачити у шлюбному договорі їх майбутні права на майно, набуте під час шлюбу, тим самим уникаючи поширення положень статті 60 Цього кодексу. А саме, можливим є варіант, що на майно, набуте подружжям за час шлюбу, право спільної сумісної власності може не поширюватися. Наприклад, розраховуючи на купівлю рухомого чи нерухомого майна під час шлюбу подружжя може попередньо вирішити кому воно буде належати. Але важливою особливістю є те, що у будь-якому разі умови щодо правового режиму майна не повинні суперечити моральним засадам суспільства.
  Що ж стосується визначення у контракті порядку користування житлом, то статтею 98 СК України передбачається:

«1.Якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя , хто вселився в нього, разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.
2.Сторони моуть домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.»
  Говорячи про визначення у шлюбному договорі права на утримання варто зауважити, що, відповідно до ч. 1 ст. 99 СК України, сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором, тобто право на утримання не обов’язково пов’язується з потребою у матеріальній допомозі. В шлюбному контракті можна передбачити умови, розмір та строки виплати аліментів. Якщо ж у договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса( ч. 2 ст. 99 СК України). Крім того, згідно із ч. 3 статті 99, у договорі може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ними майнової компенсації.
  Відповідно до чинного законодавства, а саме, статті 94 Сімейного кодексу України, шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Посвідчити контракт може як державний, так і приватний нотаріус. Крім того, при зверненні до нотаріуса молода пара має право отримати роз’яснення щодо прав і обов’язків сторін та положень контракту. Контракт укладається у трьох примірниках, 2 з яких роздаються кожному з членів подружжя, а третій залишається в справах нотаріальної контори.
  Торкаючись питання визначення
строку дії шлюбного договору варто зауважити, що згідно із статтею 96 СК України у шлюбній угоді може бути встановлено загальний строк його дій і строки тривалості окремих прав і обов’язків. Також існує можливість встановлення чинності договору або його окремих умов і після припинення шлюбу. Тобто, можна зобов’язати одного з членів подружжя виплачувати аліменти навіть після припинення шлюбу, якщо така умова була передбачена у договорі.
  З огляду на кількість випадків виникнення необхідності додавання або виключення певних умов контракту статтею 100 Сімейного кодексу України передбачається можливість змін до угоди. Але будь-які зміни умов повинні бути нотаріально посвідченими і зроблені за згоди обох членів подружжя.
Інакше вони будуть визнані неправомірними. Одностороння зміна умов шлюбного договору може бути здійснена лише за рішенням суду і тільки якщо цього вимагають інтереси одного з членів подружжя, його дітей чи непрацездатних повнолітніх дочки/сина, що мають істотне значення.
  Існує також можливість відмови від шлюбного договору, що передбачається статтею 101 Сімейного кодексу України. Важливо зауважити, що одностороння відмова від шлюбного договору не допускається. У випадку ж відмови подружжя від угоди права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.
  Крім того можливим є і розірвання шлюбного договору( ст. 102 СК України), що може бути
здійснене на вимогу одного з членів подружжя за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема, в разі неможливості його виконання(можливо через визнання одного з членів подружжя зниклим безвісті чи недієздатним). А відповідно до чинного законодавства шлюбний договір не може регулювати особисті відносини, зменшувати обсягу прав дитини і ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором, згідно із положеннями, закріпленими у статті 93 Сімейного кодексу України, не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Саме тому відповідно до статті 103 СК України існує можливість визнання шлюбної угоди недійсною за рішенням суду на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені з підстав, встановлених Цивільним кодексом України, а саме, якщо шлюбним договором не додержуються вимоги, передбачені ЦК України, необхідні для чинності правочину(ст. 203 ЦК України):
«1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу(ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання пра
вових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтереса
м їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.»
  Отже, говорячи про шлюбний договір варто зауважити, що, з’явившись на території України у 1992 році, він поступово стає більш популярним, саме тому питання щодо необхідності його укладення не втрачає своєї актуальності. Та важливо пам’ятат
и, що кожен з нас самостійно вирішує своє майбутнє, тож, саме Вам вирішувати: «Варто чи ні?».


Автор консультації: Васильєва Вікторія
Дата надання консультації: 20.01.2014
Кількість переглядів: 2266
Написати листа автору
Соціальні мережі сторінка автора


Оцінки консультації (22): 5.0
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Посилання на схожі консультації:

Теги матеріалу: сімейний кодекс, шлюбний контрак, користування житлом, подружжя, шлюб, розірвання шлюбного контракту, шлюбний договір, сім'я, права на утримання

Коментарів нема