Відповідно до статті 356 Цивільного кодексу України власність двох і більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб’єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Спільна часткова власність може виникнути між громадянами, юридичними особами, а також між громадянами і юридичними особами. Юридичними підставами для цього можуть бути договори про спільну діяльність, придбання майна у спільну власність тощо.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. При цьому право кожного співвласника поширюється на весь об’єкт у цілому, а не на конкретну його частку. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння і користування майном, що є їх спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Перебування майна у спільній власності нерідко призводить до того, що один з співвласників рано чи пізно приходить до висновку про необхідність розділу спільного майна та / або про виділ у натурі належної йому частки у праві спільної часткової власності. Такі права у нього, безумовно, є, підтвердження чому - ст. 364 і ст. 367 ЦК. Але в ході реалізації такого права співвласнику може зіткнутися з протидією з боку інших співвласників, які або не бажатимуть ділити майно, або намагатимуться ділити його інакше, ніж того хоче ініціатор розділу. В такому випадку, коли згоди між співвласниками досягнути неможливо, виділ проводиться у судовому порядку за позовом співвласника (або декількох співвласників).
Саме на цьому етапі виникає проблема суто технічної можливості надання співвласникам частин спільного майна згідно їхніх ідеальних часток. Найбільш гострим є поділ(виділ) частки будинку чи квартири.
У даному випадку основною умовою можливості виділу є здатність виділення кожному зі співвласників відокремленої частини житлового будинку зі самостійним виходом (квартири), або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо). У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 03.04.2013 №-12цс13.
Відповідно до «Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об’єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 18.0.2007 №55, висновок щодо технічної можливості проведення виділу в натурі частки з об’єкта нерухомого майна дається місцевим Бюро технічної інвентаризації за зверненням співвласників нерухомого майна. У разі ж судового вирішення виділу частки в натурі, судова будівельно-технічна експертиза проводиться судовими експертами відповідно до «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.01.1998 №53/5.
Залишається додати, що у кожному конкретному випадку треба намагатися досягти консенсусу договірним шляхом та на основі справедливості, добросовісності та розумності, адже саме свободу вибору шляху досягнення мети надає нам Цивільний кодекс закріпивши можливість самим співвласникам визначити долю свого майна.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. При цьому право кожного співвласника поширюється на весь об’єкт у цілому, а не на конкретну його частку. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння і користування майном, що є їх спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Перебування майна у спільній власності нерідко призводить до того, що один з співвласників рано чи пізно приходить до висновку про необхідність розділу спільного майна та / або про виділ у натурі належної йому частки у праві спільної часткової власності. Такі права у нього, безумовно, є, підтвердження чому - ст. 364 і ст. 367 ЦК. Але в ході реалізації такого права співвласнику може зіткнутися з протидією з боку інших співвласників, які або не бажатимуть ділити майно, або намагатимуться ділити його інакше, ніж того хоче ініціатор розділу. В такому випадку, коли згоди між співвласниками досягнути неможливо, виділ проводиться у судовому порядку за позовом співвласника (або декількох співвласників).
Саме на цьому етапі виникає проблема суто технічної можливості надання співвласникам частин спільного майна згідно їхніх ідеальних часток. Найбільш гострим є поділ(виділ) частки будинку чи квартири.
У даному випадку основною умовою можливості виділу є здатність виділення кожному зі співвласників відокремленої частини житлового будинку зі самостійним виходом (квартири), або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо). У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 03.04.2013 №-12цс13.
Відповідно до «Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об’єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 18.0.2007 №55, висновок щодо технічної можливості проведення виділу в натурі частки з об’єкта нерухомого майна дається місцевим Бюро технічної інвентаризації за зверненням співвласників нерухомого майна. У разі ж судового вирішення виділу частки в натурі, судова будівельно-технічна експертиза проводиться судовими експертами відповідно до «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.01.1998 №53/5.
Залишається додати, що у кожному конкретному випадку треба намагатися досягти консенсусу договірним шляхом та на основі справедливості, добросовісності та розумності, адже саме свободу вибору шляху досягнення мети надає нам Цивільний кодекс закріпивши можливість самим співвласникам визначити долю свого майна.
Автор консультації: Ряполов Денис
Дата надання консультації: 22.01.2014
Кількість переглядів: 10318
Написати листа автору
Соціальні мережі сторінка автора
Оцінки консультації (33): 5.0
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Посилання на схожі консультації:
Теги матеріалу:
Коментарів нема