Проблема розмежування різних видів судової юрисдикції вважається найскладнішою серед тих, що обумовлені Цивільним процесуальним кодексом та Кодексом адміністративного судочинства. При цьому причиною цієї проблеми часто називають недосконалість законодавчого визначення предмету адміністративної юрисдикції.
Можна припустити, що вирішення проблеми розмежування юрисдикції лежить насамперед у практичній площині і майже не потребує законодавчого втручання.
Постає питання що ж все-таки визначає вид юрисдикції того чи іншого суду? Щоб відповісти на це питання розглянемо специфіку як адміністративного, так і цивільного позову.
Традиційно основними критеріями розмежування компетенції між судами загальної юрисдикції і спеціалізованими судами були: 1) суб’єктивний склад сторін, 2) характер та предмет спірних правовідносин, 3) обставини, з яким процесуальним законодавством пов`язується розглад спору за правилами іншого виду судочинства.
Так, якщо у ст. 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку цивільного судочинства звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, то завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Тобто одним із суб’єктів публічно-правового спору, його обов’язковим учасником є суб’єкт владних повноважень, до якого належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб’єкт, при здійсненні ними владних управлінських функцій як на основі законодавства, так і на підставі виконання делегованих повноважень.
Треба зазначити, що у порядку адміністративного судочинства не може бути оскаржено рішення, дії чи бездіяльність будь-якої установи, організації, підприємства, їх посадових осіб.
Однак, ані КАС України, ані в ЦПК не зазначено, які ж саме рішення, дії чи бездіяльність органів місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб і в якому порядку мають розглядатися, що приводить до різного розуміння справ за однотипними позовами.
Але не така вже ж погана ситуація, що склалася. Так, дуже важливою є ст. 105 КАС України (де визначено, які вимоги може містити адміністративний позов) та ст. 17 КАС України, в якій викладена компетенція адміністративних судів, а саме :
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;
6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на
публічно-правові справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.
Лише ст. 15 ЦПК України надає нам лише загальний характер і встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Таким чином, вид юрисдикції – адміністративна чи цивільна– визначатимуть характер позовних вимог і те, до кого вони спрямовані. Це дві важливі умови, які неодмінно повинні бути враховані при визначенні юридикції суду.
Слід звернути увагу на те, що вимоги до суб’єкта владних повноважень про скасування рішення суб’єкта владних повноважень і вимоги до особи про визнання права власності не можуть бути об’єднані в одній позовній заяві. Якщо це сталося, залежно від того, чи подано позов за правилами адміністративного або цивільного судочинства, суд повинен відмовити у відкритті провадження за вимогами, які не можна розглядати в порядку відповідного судочинства.
Автор консультації: Величко Катерина, Прихорчук Артем
Консультація актуальна на дату: 18.02.2013
Кількість переглядів: 3605
Адреса електоронної пошти не вказана
Оцінки консультації (3): 5.0
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Посилання на схожі консультації:
Теги матеріалу:
Коментарів нема