постера нет

Гендерна проблематика як частина гуманітарної та соціальної політики, а також в контексті дотримання прав людини ніколи не була пріоритетною для української влади (навіть на рівні декларацій). Хоча українське законодавство практично не має положень, що закріплювали б дискримінацію жінок, але декларація рівних прав чоловіків та жінок в Конституції ще не є гарантом реальної рівноправності. Щоденна практика засвідчує, що гендерний паритет, проголошений Основним законом України, в реальному житті часто порушується, хоча переважно в прихованому вигляді.
Слід визнати факт прихованої дискримінації, що вкоренилася в суспільній свідомості, консервативних гендерних стереотипах. Коли місце та роль жінки пов’язуються виключно з сім’єю, а чоловіка – з суспільною діяльності. Тож не представленість жінок в сфері прийняття рішень суперечить принципам демократичного розвитку і є також виявом гендерної нерівності в Україні.

За кількістю жінок у парламенті Україна займає 110 місце серед 188 країн. При цьому рівень освіти жінок не нижчий, ніж у чоловіків. Насильство в сім’ї та торгівля людьми також мають гендерне забарвлення. В складі Кабінету Міністрів України (2010 р.) нема жодної жінки. Надзвичайно поширеною є практика відмови у прийомі на роботу на підставі сімейного стану та віку жінки. Зокрема, дискримінації при прийомі на роботу зазнають незаміжні жінки, жінки з малими дітьми і жінки віком понад 40 років. При цьому освіта, досвід та професійні якості до уваги просто не беруться. Як правило, у вищих навчальних закладах дівчата навчаються краще за хлопців, проте, при розподілі керівних посад надається перевага чоловікам. Серед інших поширених форм дискримінації, з якими жінки стикаються вже на робочому місці, є відмова у наданні відпусток у зв’язку з вагітністю і пологами, чи для догляду за дітьми, виплата гарантованих державою коштів, обмеження можливостей професійного зростання, сексуальні домагання, насильство в сім’ї.
Інструментів та механізмів, якими це все має бути досягнуто, як не було в минулому Уряді, так і не прогнозується й тепер. Відсутні навіть декларації намірів щодо діяльності в цьому напрямі, що може розглядатися як відсутність розуміння самої можливості існування таких інструментів по залученню існуючого соціального потенціалу. Такими інструментами є статистика з кадрових питань на всіх рівнях і всіх сферах, гендерне бюджетування, гендерно-правова експертиза чинного законодавства та проектів нормативно-правових актів тощо.
Всупереч статті 4 Конвенції ООН про ліквідацію всі форм дискримінації щодо жінок в законодавстві України відсутні плани чи окремі тимчасові спеціальні заходи.
Найбільша кількість дискримінаційних проектів нормативно-правових актів на сьогодні виходить з глибин Міністерства соціальної політики (без будь-яких консультацій із громадськістю чи обговорень). Як наступ на права жінок можна розглядати законопроект 9516, поданий Кабінетом Міністрів України, яким вносяться зміни до Закону України «Про дер¬жавну допомогу сім’ям з дітьми». Його мета — впровадження єдиних підходів щодо надання різних видів соціальної допомоги з урахуванням рівня доходів сімей. Ним пропонується «обмежити право отримання допомоги на дитину одиноким матерям для осіб, у яких середньомісячний сукупний дохід сім’ї перевищує величину, що розраховується як сума встановлених на час звернення відповідних прожиткових мінімумів для кожної дитини та середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, що склалася в Україні в місяці, що передує періоду, за який обчислюється сукупний дохід. Цей Закон в разі прийняття має набрати чинності з 1 січня 2013 року.
Критику з боку громадськості викликають і експерименти Уряду, які спрямовані на погіршення становища жінок з дітьми. Так, Уряд планує провести експеримент — запровадити непрямі методи оцінки доходів громадян, які претендують на соціальну допомогу. Це передбачає оцінку доходів і витрат з тим, щоб «індивідуально оцінити достаток кожної матері». Цей метод вже застосовують у Волинській, Кіровоградській та Чернігівській областях. Тепер, як заявив С. Тігіпко, експеримент поширять на всю країну. Це пояснюють браком коштів у держбюджеті.
Викликає занепокоєння і законопроект, яким вносяться зміни до Закону України «Про захист суспільної моралі», який не стільки захищає дітей від негативного інформаційного впливу, скільки обмежує різні права громадян, в т. ч., несе загрозу правам жінок.

Податковий кодекс негативно вплинув на жінок-підприємниць, які працюють у малому та середньому бізнесі або за контрактом, позбавивши їх та їхні сім’ї доходів. Пенсійна реформа шляхом підвищення пенсійного віку жінок, без врахування подвійного навантаження, розриву в заробітній платі чоловіків та жінок тощо матиме негативний вплив на вразливі категорії жінок.
Не менш важливим фактом є неможливість оскарження фактів дискримінації за ознакою статі. В 2011 р. Експертна Рада з питань розгляду скарг на факти дискримінації за ознакою статі збиралася лише один раз в квітні 2011 року. Представницями громадських організацій було відправлено лист з питаннями щодо відновлення роботи Експертної Ради директору Департаменту сімейної політики Міністерства соціальної політики та Міністру соціальної політики. Відповіді на кінець року так і не було.
Спроби вирішити питання протидії гендерній дискримінації у судовому порядку показали відсутність реальних механізмів та доступу до справедливого суду. Так, за результатами розгляду позову «Ла Страда — Україна» до Кабінету Міністрів України та МВС України, поданого в порядку адміністративного судочинства, з приводу дискримінаційних для жінок правил вступу до ВНЗ МВС України та гендерно дискримінаційного експерименту, Адміністративний суд м. Києва не виявив фактів дискримінації за ознакою статі. Так само, як в 2010 суди не побачили гендерної дискримінації у висловах прем’єр-міністра України М. Азарова. Не маючи можливості захисту на національному рівні, підготовлена перша скарга до Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок.
Можна також говорити про складнощі ідентифікації порушень прав жінок та гендерної дискримінації. Більшість людей в Україні не усвідомлюють, що таке «гендерна дискримінація», «сексуальні домагання» тощо, і що треба робити у разі попадання в подібну ситуацію. Законодавство не створює достатніх умов для судових позовів, а не чисельна судова практика показує ще і упередження суддів в розгляді подібних справ. Відсутність принципу перенесення тягаря доведення на відповідача у подібних справах зменшує імовірність успішного вирішення таких питань в судах.

Водночас, тренінги із захисту прав жінок та протидії гендерній дискримінації, організовані та проведені УГСПЛ в 2011, показали дуже низький рівень зацікавленості в цій проблематиці серед громадських організацій правозахисного спрямування. Таким чином, не дивлячись на здійсненні зусилля, включення гендерної проблематики в порядок денний правозахисних організацій відбувається дуже повільно, або не відбувається зовсім.
Тому відповідно до вищесказаного можна запропонувати такі рекомендації по покращенню ситуації з гендерною проблематикою в Україні:
1. Продовження роботи по доопрацюванню та лобіюванню прийняття Державної програми впровадження гендерної рівності в українському суспільстві 2012–2016 рр., уточнення на основі положень Конвенції ООН про ліквідацію дискримінації щодо жінок розробленого проекту та індикаторів із залученням незалежних експертів та громадських організацій.
2. Підготовка інформації від громадських організацій до Комітету ООН по ліквідації дискримінації щодо жінок про виконання п. 31 Заключних зауважень Комітету за результатами представлення Україною (січень 2010 р.) шостої та сьомої періодичної доповіді про виконання Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, що стосується політичної участі жінок.
3. Підготовка інформації від громадських організацій до Ради ООН з прав людини з приводу прав жінок та гендерної рівності до другого Універсального періодичного огляду з прав людини.
4. Моніторинг виконання в 2012 р. положень Основних напрямків економічного та соціального розвитку України у сфері впровадження гендерної рівності та захисту прав жінок
5. Участь в робочій групи по вдосконаленню законодавства у царині гендерної рівності, створеній у Комітеті Верховної Ради України із прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин.
6. Продовжувати просвіту громадськості у сфері прав жінок та гендерної рівності, проводити інформаційні кампанії.
7. Більш активно використовувати судові позови як інструмент захисту прав жінок, а також інструменти міжнародних організацій.
8. Більш активно використовувати Закону «Про доступ до публічної інформації» для захисту та відстоювання прав жінок.
9. Більш активно використовувати можливості Уповноваженого з прав людини, надсилаючи звернення із зазначених питань.
10. Провести в 2012 р. моніторинг виконання Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків».
11. Проводити тренінги для громадських правозахисних організацій, особливо юристів, з питань ідентифікації випадків гендерної дискримінації та захисту від них.
Отже, можна зробити висновок, що напрямок державної гендерної політики та забезпечення прав жінок характеризується суперечливим поєднанням позитивних публічних декларацій та обіцянок з боку уряду та негативних практичних кроків, які погіршують ситуацію жінок в суспільстві, формалізмом бюрократичних дій та невиконанням власних декларацій, намаганням ввести в оману міжнародне співтовариство та громадян держави щодо власного ставлення до цієї проблематики.

Матеріал підготовлено консультантом Юридичної клініки Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого" Ярославом Ступаком


Ім’я автора не додане
Консультація актуальна на дату: 21.10.2012
Кількість переглядів: 1243
Адреса електоронної пошти не вказана


Оцінки консультації (0): 0.0
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ

Коментарів нема