Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.


      Відповідно до ст. 230 ЦК в якій йдеться що:


     1. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.


     Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.


       2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.


      Обман традиційно визначають як спосіб впливу на людську психіку що полягає в навмисному введенні іншої особи в оману або підтриманні вже наявної у неї помилки шляхом передачі неправдивої інформації або замовчуванням фактів речей явищ суб’єктів тощо з метою схилити цю особу до певної поведінки. Обман завжди розрахований на відповідну поведінку тобто обдурюють для того щоб схилити потерпілого до певної поведінки.


     Обман як цивільно-правова категорія є однією із самих давніх яка була відома ще римському приватному праву обманом у римському праві називалось навмисне введення в оману контрагента з метою спонукання до волевиявлення на шкоду власн майновим інтересам.


     Обманом є навмисне введення однією стороною правочину другої сторони в оману щодо обставин які мають істотне значення з метою вчинення правочину.


     Обман може виражатися у різноманітних формах. Відповідно до Цивільного кодексу України далі ЦК обман має місце якщо сторона заперечує наявність обставин які можуть перешкодити вчиненню правочину або якщо вона замовчує їх існування отже можна виділити дві основні форми обману активна форма навмисне повідомлення ствердження неправдивих фактів про правочин чи будь-які інші обставини що мають істотне значення тобто дезінформація контрагента.


     Пасивна форма свідоме замовчування дійсних фактів які можуть перешкодити укладенню правочину.


      Зазвичай вводить в оману особа, що є однією із сторін договору. Такий висновок випливає із ст. ЦК де вказується що ввести в оману може одна сторона правочину другу однак суб’єктом введення в оману може бути і третя особа яка діяла на прохання та з відома сторони правочину цій ситуації для визнання правочину недійсним, як укладеного внаслідок обману потрібно буде довести наявність домовленості між третьою особою та однією із сторін.


     Якщо для визнання правочину недійсним за статтею ЦК України вводити в оману могли треті особи без відома та участі контрагента в договорів то застосування заходів відповідальності до іншої сторони як наслідків недійсності було би несправедливим.


       Вищевказане дозволяє нам конкретизувати форму вини при обмані і говорити про те, що вона повинна виступати у формі умислу.


   Тобто головною ознакою обману є прямий умисел контрагента сторона яка здійснює обман повинна знати чи виходити у своїй поведінці з того що неправильне уявлення яке виникає в результаті обману у іншої сторони буде мати для неї вирішальне значення. Таким чином  обман повинен зачіпати істотні моменти формування внутрішньої волі тобто такі при достовірному уявленні про яких правочин би не вчинився.


       Наявність умислу має бути доведена позивачем звідси слідує що той кого звинувачують у навмисному введенні в оману зобов’язаний доводити відсутності своєї вини. Якщо умисел особи не доведено вважається, що має місце помилка. Однак не кожен обман може бути підставою для визнання правочину недійсним, а лише визнаний судом таким, що має істотне значення. Для того, щоб бути підставою недійсності  договору обман повинен відповідати певним ознакам. Іоффе вказує, що обман в правочині характеризується тим, що по-перше він носить навмисний умисний характер,  по-друге виходить від контрагента за договором, при цьому умисел  спрямований на обман може бути виражений у вигляді, як активних дій так і бездіяльності. Н. Хатнюк виділяє дещо інші ознаки обману корисливий мотив матеріальна вигода які можуть полягати у заволодінні майном чи придбанні права на майн свідомі та навмисні дії активне повідомлення особі неправдивих відомостей про певні факти обставини події пасивні умисне замовчування юридично значимої інформації чітко визначена мета присвоєння майна придбання права на нього певний спосіб зловживання довірою шляхом ошуканства яскраво виражений процес застосування психологічного впливу на контрагента.


        Однак не поділяємо позицію тих вчених які вважають, що у сторони правочину, яка вводить в оману контрагента завжди повинен бути присутній корисливий мотив чи матеріальна вигод з наступних міркувань по-перше в сьогоднішній економічній ситуації не всі договори що укладаються під впливом обману вчиняються з корисливою метою, по-друге зазначена ознака не знаходить відображення в ст. ЦК України, внаслідок чого також не підлягає застосуванню. Тому найбільш точними вважаємо ознаки обману які виокремлює Є.В Васьковський обман є помилкою яка спричинена штучним чином за допомогою будь-яких запевнень навмисного мовчання тощо, тобто способи обману можуть мати найрізноманітніший прояв введення в оману повинно бути вчинено недобросовісно, інакше буде не обман, а взаємна помилка, як прийнято говорити непорозуміння обман повинен виходити від контрагента а не від сторонньої особи. Виняток становить той випадок коли стороння особа діє за бажанням або з відома контрагента правочин повинен бути невигідним для обманутої сторони між обманом і укладанням договору повинен бути причинний зв’язок  тобто без обману договір б не уклався.


   Крім того обман має стосуватись обставин, що мають істотне значення.


      Важливо зазначити, що норми ст. 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів. Правочин вчинений під впливом обману може бути визнаний недійсним тільки у судовому порядку  ст. ЦК законодавець не зазначає  хто може звернутись з позовом до суду про визнання такого правочину недійсним. Така невизначеність зумовлює неодностайність позицій у науковців з даного приводу, зокрема одні автори стверджують, що позивачем може бути лише особа яка вчинила правочин під впливом обману інші ж вважають, що з позовом про визнання правочину вчиненого під впливом обману недійсним та відшкодування збитків можуть звертатися як потерпілий так й інші заінтересовані особи до думки останніх схиляємось і ми оскільки до суду за захистом має право звернутися кожна особа у разі порушення невизнання або оспорювання її цивільного права. 

                                     

   Загальним наслідком визнання недійсним правочину укладеного внаслідок обману двостороння реституція повернення обох сторін у первісне становище яке існувало до моменту укладення правочину. Однак оскільки обман при вчиненні правочину є явищем негативним в цивільному обороті необхідно вживати відповідні заходи для його викорінення. Одним із таких заходів може бути відновлення односторонньої реституції стосовно потерпілої сторони і стягнення майна або грошей правопорушника у дохід держави.


    Додаткові майнові наслідки передбачені в силу якої потерпілому відшкодовуються збитки в подвійному розмірі та моральна шкода, що завдані у зв’язку із вчиненням такого правочину. До вимог про визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом обману встановлюється спеціальна позовна давність у п’ять років.


     Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними.


    Вчинення правочину під впливом обману. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.


     Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК може бути визнаний судом недійсним. Вбачається, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.


     Варто враховувати, що обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, обман щодо фінансового становища контрагента як мотиву правочину не може бути підставою для визнання правочину недійсним.


    Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 6 березня 2007 р. задоволено позов Ш. до Б. про визнання недійсним заповіту, за яким Л., яка померла 27 червня 2006 р., заповіла відповідачу належну їй земельну ділянку.


     Як на підставу визнання заповіту недійсним суд послався на ст. 229 ЦК з огляду на те, що Л. помилялась стосовно обставин, які мають істотне значення, оскільки відповідач обіцяв доглядати за нею, але не виконав своєї обіцянки. Рішення суду не було оскаржено і набрало законної сили.


     Проте зі змісту позовної заяви вбачається, що позов пред’явлено з підстав, передбачених ст. 230 ЦК. Позивачка посилалась на те, що відповідач увів Л. в оману щодо обставин, які мають істотне значення, проте ці доводи судом не перевірялися. Крім того, недійсність заповіту суд пов’язав з обставинами, які мали місце не на час його складання, а після (ненадання особою, на користь якої складено заповіт, допомоги заповідачу).


      Вважаємо, що відповідно до змісту ст. 230 ЦК ця стаття не повинна поширюватись на односторонні правочини, якими, зокрема, є заповіт, довіреність, що було підтверджено рішенням Верховного Суду України від 19 липня 2006 р. 


         Судова практика судів апеляційної інстанції:


http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25003698

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31258644

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9725275

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34078449

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7997704


Автор консультації: Барашков Дмитро
Дата надання консультації: 18.02.2014
Кількість переглядів: 5607
Адреса електоронної пошти не вказана


Оцінки консультації (4): 4.0
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ

Теги матеріалу: вчинення правочину, Правові наслідки, під впливом обману

1