Захист прав споживачів
Активний розвиток суспільних відносин, поширення ринкової форми економіки, денаціоналізація, глобалізація та ряд інших процесів, що мають місце в сучасних умовах функціонування світової спільноти зумовили ряд проблематичних аспектів правового регулювання, одним із яких стали правовідносини між покупцем та продавцем, зокрема, захист прав споживачів.
У ході розвитку суспільства спочатку мали перевагу права виробників та продавців, а саме:
- право пропонувати будь-який товар, будь-якого типу, розміру та зовнішнього оформлення за умови, що він не несе загрози здоров´ю або безпеці, а якщо несе, то пропонувати його з відповідною пересторогою та засобами контролю;
- право призначати на товар ціну будь-якого рівня за умови недопущення дискримінації між схожими між собою категоріями покупців;
- право витрачати будь-яку суму коштів на просування товару за умови, що ці дії не стануть засобами недобросовісної конкуренції;
- право використовувати будь-яку рекламу про товар за умови, що вона не є оманливою або недоброякісною;
- право запроваджувати будь-які програми стимулювання та заохочення покупців.
Споживач мав мінімальну можливість впливати на ринок та якість товарів. Поступово виникло перевиробництво одних товарів та дефіцит інших, що призвело до затяжних криз перевиробництва, що різко порушували саморегуляцію ринкових процесів. Споживачі досить часто виступали за захист своїх прав, що викликало появу перших споживчих законів і громадських організацій на захист прав споживачів.
Світова спільнота на сьогоднішній день розуміє ряд проблематичних таких аспектів правового регулювання проблеми захисту прав споживачів і в свою чергу приймає різні засоби з метою їх вирішення.
Першочерговими заходами вирішення таких проблем є правове визначення та закріплення базових понять, принципів, засад та принципів правового регулювання.
Так, одним із гарантів захисту інтересів і прав споживачів у світі є ООН. Уперше питання про закріплення основних засад захисту прав споживачів було поставлене в резолюції Економічної та Соціальної Ради ООН у 1977 р., в якій здійснювався огляд організаційних та правових заходів щодо захисту індивідуального споживача на національному рівні та їх координація в рамках ООН.
Принципи захисту прав споживачів знайшли своє закріплення як в міжнародно-правових актах, так і вітчизняному законодавстві. Керівні принципи для захисту інтересів споживачів, прийняті Генеральною Асамблею ООН 9 квітня 1985 р., стали підґрунтям для розвитку принципів захисту прав споживачів в Україні. Зазначений документ містить загальні та керівні принципи.
До загальних принципів відносяться:
- розробка, укріплення та продовження активної політики захисту
інтересів споживачів;
- виокремлення пріоритетних для держави напрямків забезпечення
захисту прав споживачів;
- недискримінація населення при здійсненні державної політики щодо
захисту прав споживачів,
- приділення особливої уваги сільському населенню;
- розповсюдження дії нормативно-правових актів держави на всіх суб’єктів господарювання, незалежно від місця реєстрації та знаходження, якщо вони здійснюють діяльність на території цієї держави.
Міжнародний досвід споживачів у Керівних принципах висвітлюється у чотирьох розділах: пріоритетні напрямки; загальні принципи; керівні принципи; міжнародне співробітництво — та 46 статтях.
Захист прав споживачів у більшості країн перебуває в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти і купівельної спроможності, тому ООН з метою уніфікації становища кожного суб’єкта визначила пріоритетні напрямки (цілі) своєї діяльності в сфері захисту інтересів і прав споживачів:
· сприяти країнам у встановленні та подальшому забезпеченні
належного захисту свого населення як споживачів;
· допомагати у створенні структур виробництва та розподілення,
здатних задовольнити потреби та запити споживачів;
· заохочувати високий рівень етичних норм поведінки тих, хто
пов'язаний з виробництвом та розподіленням товарів та послуг для споживачів;
· сприяти країнам у боротьбі із шкідливою діловою практикою
підприємств на національному і міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах;
· допомагати у створенні незалежних груп споживачів;
· розширювати міжнародне співробітництво в галузі захисту
інтересів споживачів;
· заохочувати створення ринкових умов, які надають споживачам
найширший вибір при найнижчих цінах.
Варто зазначити, що питання захисту прав споживачів активно обговорювалось та вирішувалось різними шляхами протягом тривалого складного періоду другої половини 20 століття. Окрім цього початок 21 століття виявився в цьому аспекті не менш прогресивнішим. Так, протягом останніх чотирнадцяти років відбулись ряд з’їздів, конференцій, комісій на міжнародному рівні, метою яких стало вироблення політики та офіційної програми захисту прав споживачів на інтернаціональному рівні із майбутньою імплементацією в національні законодавства. Найбільш значущими заходами такого спрямування стали:
1.) На саміті «Великої двадцятки», який відбувся у Сеулі в листопаді
2010 р., голови держав висловили прохання, щоб Рада фінансової стабільності (РФС), спільно з ОЄСР та іншими міжнародними організаціями, вивчила варіанти зміцнення захисту прав споживачів та доповіла про результати на саміті у листопаді 2011 р.
2.) У лютому 2011 року міністри фінансів та голови центральних банків «Великої двадцятки» закликали ОЄСР та інші відповідні міжнародні організації розробити спільні принципи захисту прав споживачів у сфері фінансових послуг. Розробка принципів здійснювалась під керівництвом ОЄСР.
Принципи були розроблені Робочою групою країн, а потім схваленні шляхом загального голосування країн-учасниць. Робоча група:
- 35 країн та 10 міжнародних організацій / SSB
- особисті зустрічі / семінари / письмові консультації
- взаємодія з ключовими зацікавленими особами,
- консультації з громадськістю протягом серпня 2011 р
- участь у розгляді питань фінансової освіти здійснюється
через Міжнародну мережу з фінансової освіти ОЄСР (INFE).
Основними принципами захисту прав споживачів, розробленими вказаною робочою групою стали:
- Законодавча, нормативна та наглядова база;
- Роль органів нагляду;
- Неупереджене та справедливе ставлення до споживачів;
- Розкриття інформації та прозорість;
- Фінансова грамотність та обізнаність;
- Відповідальна ділова поведінка постачальників послуг та
їхніх уповноважених представників;
- Захист активів споживачів від шахрайства та зловживання;
- Захист даних споживачів та таємниці їхнього приватного
життя;
- Розгляд та задоволення скарг;
- Конкуренція.
Особлива увага міжнародним товариством при розробці була приділена принципу «фінансової грамотності та обізнаності»:
– цьому мають сприяти усі зацікавлені сторони
– чітка інформація про захист споживачів, їхні права та
обов’язки
Споживачі набувають знання, навички та впевненість для того, щоб:
– розуміти ризики, включаючи фінансові ризики та можливості,
– робити свідомий вибір,
– знати, куди звертатися за допомогою,
– вживати дієвих заходів для покращення свого фінансового добробуту.
Враховуючи вищезазначений процес формування міжнародної політики у сфері захисту прав споживачів слід перерахувати ті базові принципи, що мають приорітетне місце на сучасному міжнародному просторі у сфері захисту прав споживачів:
- ПРАВО ВИБОРУ визначає право мати доступ до різноманітності
товарів і послуг, які продаються за конкурентними цінами, а у разі монопольної торгівлі мати, при справедливій ціні, гарантію задовільної якості.
- ПРАВО НА ІНФОРМОВАНІСТЬ визначає право отримувати
відомості, необхідні для того, щоб робити обґрунтований вибір, або приймати потрібне рішення. Споживачі мають бути забезпечені інформацією, яка дозволятиме їм діяти розумно і відповідально. Вони також повинні бути захищені від неточних рекламних відомостей, розміщених в об´явах, на етикетках, упаковці або розповсюджених іншими методами, які вводять в оману.
- ПРАВО НА ЗАДОВОЛЕННЯ ОСНОВНИХ ПОТРЕБ визначає право
на основні (базові) товари і послуги, які забезпечують виживання, на адекватне харчування, одяг, житло, санітарні умови, охорону здоров´я, освіту.
- ПРАВО НА БЕЗПЕКУ визначає право бути захищеним від
продуктів, виробничих процесів і послуг, шкідливих для здоров´я або життя. Воно передбачає піклування як про повсякденні, так і про довгострокові інтереси споживачів.
- ПРАВО БУТИ ВИСЛУХАНИМ визначає право споживача
відстоювати свої інтереси і спонукати уряд й інші органи, що здійснюють державну політику приймати їх до повного і співчутливого розгляду при формулюванні і здійсненні економічних та інших аспектів політики. Це право передбачає представництво у вказаних органах, а також участь у розробці продуктів і послуг до того, як вони почнуть вироблятися або реалізовуватися.
- ПРАВО НА ВІДШКОДУВАННЯ визначає право на задоволення
обґрунтованих претензій, тобто право отримувати компенсацію у разі придбання неякісних товарів або отримання незадовільних послуг, а також користуватися прийнятими формами правової допомоги для задоволення як серйозних, так і дрібних претензій.
- ПРАВО НА СПОЖИВЧУ ОСВІТУ визначає право на придбання
знань і навичок, які дозволяють споживачеві постійно, протягом усього життя, підвищувати освіченість у сфері відстоювання своїх прав споживача, а також вплив на сфери виробництва і реалізацію товарів та послуг.
- ПРАВО НА ЗДОРОВЕ НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ
(екоконсюмеризм) визначає право на фізичне оточення, яке здатне підвищувати якість життя. Воно включає в себе захист від екологічних небезпек, над якими окрема особа не має контролю. Воно визнає необхідність захищати і поліпшувати навколишнє середовище для нинішнього і прийдешніх поколінь.
Автор консультації: Пушинський Микола
Дата надання консультації: 19.04.2014
Кількість переглядів: 4854
Написати листа автору
Соціальні мережі сторінка автора
Оцінки консультації (1): 5.0
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Посилання на схожі консультації:
Теги матеріалу:
Коментарів нема