У сучасній Україні одним з важливих напрямків діяльності правників є захист прав споживачів, який вимагає невпинного контролю з боку держави.
Після прийняття і набрання чинності Цивільного кодексу України відбулися якісні зміни вітчизняного цивільного законодавства. Але, незважаючи на це, Закон України «Про захист прав споживачів» та Цивільний кодекс України містять значні розбіжності щодо застосування форм захисту прав споживачів у разі придбання товару неналежної якості. Такі суперечності на практиці часто трактуються на користь продавців у вигідному для них світлі, але не ж потрібно забувати про те, хто з названих суб’єктів є вразливішим, а це, звісно ж, покупець.
Стаття 708. Права покупця у разі продажу йому товару неналежної якості.
1. У разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором:
1) вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення;
2) вимагати від продавця або виготовлюваяча заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні;
3) вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни;
4) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.
Стаття 8. Права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості.
1. У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати:
1) пропорційного зменшення ціни;
2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:
1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;
2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.
Отже, Закон України «Про захист прав споживачів» звужує права споживачів, адже якщо за ЦК всі 4 способи захисту можуть застосовуватися у випадках виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару, то Закон України «Про захист прав споживачів»для різних форм захисту встановлює 2 різні підстави.
Підставою для застосування (за Законом) таких форм захисту як: 1) пропорційне зменшення ціни; 2) безоплатне усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару, - є виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків.Підставою застосування інших форм захисту за Законом є виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця) або фальсифікації товару.
Наприклад, у разі виявлення покупцем в придбаному товарі протягом гарантійного строку неістотного недоліку, він має право, згідно з ЦК, на відмову від договору та на вимогу повернення сплаченої за товар грошової суми. Але, якщо виходити з положень Закону, таку форму захисту неможливо застосувати, адже необхідна наявність саме істотного недоліку товару. Отже, таким чином права покупця безумовно обмежуються.
Варто зазначити, що в основу побудови ч. 1 ст. 8 Закону щодо переліку вимог споживача фактично покладено положення ч. 1 ст. 678 ЦК (з деякими змінами), яка не має безпосереднього відношення до регулювання відносин за участю споживачів. Для того ,щоб особу можна було вважати споживачем, вона має придбати товар саме у продавця-суб’єкта господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх для реалізації, в той же час норма ст. 678 є загальною і поширюється на всі договори купівлі-продажу, незалежно від їх суб’єктного складу.
Постає питання: " То які ж норми необхідно застосовувати – положення ЦК, чи все ж Закону «Про захист прав споживачів»?". І як тут не згадати статтю 4 ЦК, у якій міститься наступне положення: «Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу».
Отже, виходячи з вищенаведеного, можна зробити висновок, що вказані норми Закону України «Про захист прав споживачів» суперечать вищому за юридичною силою Цивільному кодексу. Зі статті 4 ЦК випливає те, що норми Законів повинні відповідати цьому Кодексу, тому логічно, що в разі суперечності застосовуються норми ЦК!
Проаналізувавши судову практику, я дійшов висновку, що не все так добре як має бути, адже суди, після цитування норми статті 708 ЦК, одразу ж згадують статтю 8 ЗУ «Про захист прав споживачів», після чого, ігноруючи положення ЦК, обґрунтовують своє рішення саме вказаним Законом, що, безумовно, порушує права споживачів. Наприклад, у рішенні Солом'янського районного суду м. Києва по справі № 2-4295/12, позивач 14.06.2012 року звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача на його користь кошти у розмірі 8255,48 грн., що складаються з: суми вартості товару, суми моральної шкоди, суми поштових витрат, а також зобов'язати відповідача у триденний строк після відшкодування сум вартості товару, моральної шкоди та поштових витрат, за власний рахунок здійснити вивіз товару, а саме дитячої коляски, від його місця проживання. Позивач вважав, що недоліки полягають в тому, що матеріали, з яких виготовлено коляску, мають специфічний хімічно-їдкий запах, який не вивітрювався протягом доби після розкриття упаковки, та залишкові ознаки якого так і не зникли, заявлені відповідачем розміри люльки, не відповідають її фактичним розмірам. Суд відмовив у задоволенні вимог, мотивуючи це тим, що виявлені позивачем недоліки не є істотними, а саме тому, відповідно до ст.8 ЗУ, права на розірвання договору та повернення вартості товару він не має. Цікаво й те, що в цьому ж рішенні цитується й стаття 708 ЦК, але потім це положення ігнорується і все розкривається через норми закону. Отже, в даному випадку, суд не врахував норму ЦК, яка має перевагу над ЗУ, з яким вступає у суперечність.
У рішенні Кіровського районного суду м. Донецька по справі №2/0525/911/12 суд відмовив позивачці у задоволенні вимог (таких же, як і в попередньому рішенні), мотивуючи це тим, що недоліки товару (водонагрівача, який почав текти та бити струмом) не є істотними з точки зору ЗУ «Про захист прав споживачів та ст. 678 Цивільного кодексу України (а це, до речі, загальна стаття, яка не поширюється на дані відносини, адже для них законодавець створив спеціальну статтю - ст. 708 ЦК!). Досі незрозуміло, з яких мотивів суд проігнорував статтю 708 ЦК та статтю 4 ЦК, але таким рішенням безперечно були порушені права споживача.
Але, безперечно, аналізуючи судову практику, я знайшов певний позитив. Наприклад, ухвалою колегії Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 березня 2008 року було скасовано рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова та Апеляційного суду Харківської області. Верховний Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про те, що апеляційний суд, посилаючись на ЗУ «Про захист прав споживачів» до спірних відносин та відмовляючи у задоволенні позову, не врахував, що підстави виникнення у споживача протягом гарантійного строку права вимоги на заміну товару неналежної якості у ЗУ та у ЦК передбачено різні, але, відповідно до ч.2 ст.4 ЦК, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс, Закони України приймаються на основі Конституції та цього Кодексу. Отже, ЦК має вищу юридичну силу, аніж ЗУ, що судом враховано не було.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що судді, у більшості випадків, неправильно і неадекватно застосовують матеріальні норми цивільного права, не замислюючись над наявністю колізій між ЗУ «Про захист прав споживачів» та ЦК, над шляхами вирішення таких колізій, натомість просто цитують всі пов’язані зі справою норми цивільного законодавства, розміщуючи колізійні норми поруч. Стан захисту прав споживачів в Україні залишає бажати кращого, на превеликий жаль. На мою думку, необхідно внести зміни до ЗУ «Про захист прав споживачів» та привести статтю 8 у відповідність до ст.708 ЦК, яка є справедливішою!
Якщо ви потрапили у подібну ситуацію - не втрачайте віри, звертайтеся до Юридичної клініки або ж до інших юристів, ми допоможемо скласти позовну заяву та спробувати змінити судову практику в кращий бік!
Матеріал підготував консультант Юридичної клініки Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого" Глєбов Роман Сергійович.
Автор консультації: Глєбов Роман Сергійович
Дата надання консультації: 12.05.2013
Кількість переглядів: 10557 Написати листа автору
Оцінки консультації (17): 4.8
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Посилання на схожі консультації:
Коментарів нема