Відповідно до статті 13 Конституції України, Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно Земельного кодексу України, кожен громадянин має право отримати безоплатно 6 ділянок:
• ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара);
• ділянку для ведення особистого селянського господарства (до 2 га);
• ділянку для ведення фермерського господарства (в розмірі земельної частки (паю) визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство);
• ділянку для ведення садівництва (до 0,12 га);
• ділянку для індивідуального дачного будівництва (до 0,10 га);
• ділянку для будівництва індивідуальних гаражів (не більше 0,01 га).
Давайте спробуємо розібратися, що таке «всі землевпорядні роботи», які мають відношення до виготовлення державного акту. Закон передбачає дві стандартні ситуації:
1) громадянин приватизує ділянку, якою він вже користується. В цьому випадку місцева рада дає дозвіл на приватизацію і виготовлення державного акту на підставі заяви громадянина та технічних матеріалів і документів, що підтверджують розмір ділянки (це щонайменше матеріали кадастрової зйомки, вартість здійснення якої становить 100-300 гривень, в залежності від конкретних умов);
2) громадянин приватизує ділянку, яка ще не перебуває в його користуванні. В цьому випадку місцева рада дає дозвіл на вигоготовлення документа
Слід мати на увазі, що Кодекс визначає максимальні норми безоплатної приватизації, тобто площа ділянки, приватизованої громадянином, може бути дещо менше, ніж площа, визначена Кодексом.
У випадку приватизації ділянки одним з подружжя, наприклад, чоловіком, жінка не втрачає права на безоплатну приватизацію, але приватизовані ними ділянки вважатимуться їх спільною власністю.
Зазначені вище 6 випадків безоплатної приватизації землі стосуються ситуації, коли громадянин використовує ділянку для задоволення своїх власних побутових потреб. Якщо ж йдеться про здійснення господарської діяльності, то Земельний кодекс дозволяє також і безоплатну приватизацію земельних ділянок лісогосподарського призначення площею до 5 га у складі фермерських, селянських та інших господарств. Тобто громадяни не мають права безоплатно приватизувати землі лісогосподарського призначення для будівництва індивідуального житла або дачі. Для сінокосіння, городництва та випасання худоби земельні ділянки громадянам у власність не передаються; у таких випадках застосовується лише оренда.
Час від часу виникають чутки, що безоплатна приватизація землі має ось-ось завершитися. Насправді чинне законодавство не передбачає строку, впродовж якого громадяни мають можливість приватизувати землю. Поки Конституція України гарантує право на землю, поки Земельний кодекс України регламентує процедуру безоплатної приватизації і поки в Україні наявні землі, які можуть передаватися у власність громадян, безоплатна приватизація триватиме. Однак ті громадяни, які ще не скористалися своїм правом на землю, мають усвідомити дві потенційні загрози для свого права:
по-перше, земельні ресурси є ресурсами обмеженими і не відновлюваними, тобто рано чи пізно земля «закінчиться». За часи земельної реформи Україна передала у приватну власність понад 50% усіх земель. Крім того, правовий режим використання земель також додає певних обмежень використанню права на безоплатну приватизацію. Наприклад, ділянки для житлового будівництва можуть бути надані лише за рахунок земель в межах населених пунктів. А розширення меж сьогодні може і не створити додаткового запасу земель, адже ці землі були розпайовані і передані у приватну власність селян;
по-друге, і Конституція, і закон не є незмінюваними, і виключати можливість несподіваного завершення безоплатної приватизації не слід.
Тому ми радимо не зволікати із реалізацією права на безоплатну приватизацію!
Органами, які мають право передавати громадянам землю у власність, є: у містах, селищах і селах – місцеві ради, а за межами населених пунктів – державні районні адміністрації. Якщо ж ділянка, яку вже використовує громадянин, знаходиться одночасно у населеному пункті і за його межами (наприклад, межа ділить ділянку навпіл), у громадянина може виникнути проблема із її приватизацією: як тільки він приватизує ту частину ділянки, яка знаходиться в місті (за рішенням міської ради), він втратить право на безоплатну приватизацію тієї частини ділянки, яка знаходиться на території району, адже закон дозволяє приватизувати землю лише 1 раз по кожному виду використання. В той же час в цій ситуації громадянин може доводити, що йдеться про приватизацією однієї ділянки, частини якої знаходяться на території різних адміністративно-територіальних одиниць, і тому неможливо стверджувати, що він приватизує дві ділянки. Така ситуація передбачена нормативними актами Держкомзему, який теж вважає, що межі адміністративно-територіальних утворень, які пролягають через земельні ділянки, не поділяють одну ділянку на дві ділянки, а поділяють одну ділянку на дві частини, тобто така ділянка все ж є однією ділянкою: «якщо земельна ділянка, що передається у власність, розташована на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, то державний акт на право власності на земельну ділянку видається окремо на кожну частину ділянки, розташовану на території відповідної адміністративно-територіальні одиниці». На нашу думку, якщо місцева рада або державна адміністрація відмовляються передати безоплатно у власність громадянина відповідну частину земельної ділянки, посилаючись на норму про «один раз по кожному виду використання», такий громадянин має звернутися до суду і відстояти своє конституційне право на землю.
Нагадаємо усім, що відмову місцевої ради або районної державної адміністрації надати дозвіл на розробку технічної документації або передати ділянку у власність можна оскаржити до місцевого суду.
Слід пам’ятати, що рішення районних державних адміністрацій про передачу ділянок у власність громадян мають бути погоджені районними та обласними радами.
Нині чинним Земельним кодексом України передбачена можливість приватизувати земельні ділянки на підставі набувальної давності (ст.119). Закон визначає, що особи, які відкрито, добросовісно і безперервно використовували ділянку протягом 15 років, можуть звернутися до місцевої ради або державної адміністрації із клопотанням про її приватизацію. Як бачимо, право власності на ділянку не виникає автоматично – все одно необхідно проходити весь шлях, від звернення до ради до виготовлення державного акту. Це і не дивно: усі землі України, які не передані у приватну власність, належать державі, тобто усі землі в Україні вже мають власника, і ніхто просто так, автоматично, набути право власності на землю не може. Додамо, що доведення настання набувальної давності є такою складною справою, що набагато простіше забути про ст.119 Кодексу та просто звернутися до місцевої ради із клопотанням про приватизацію ділянки в загальному порядку. Набувальна давність може бути використана лише в тому випадку, якщо ще хтось претендує на ділянку.
Безоплатність приватизації землі полягає в тому, що громадяни не сплачують вартість землі. Сьогодні, із розвитком земельного ринку, ціни на землю постійно ростуть, тому право безкоштовно отримати ділянку вартістю 5-10 тисяч доларів, є значним привілеєм громадян.
Так трапилося, що земельна реформа і безоплатна приватизація землі співпали в часі з істотними перетвореннями в нашій країні. Значна частина населення стоїть на межі виживання. Звичайно, для таких громадян безкоштовна земля – чималий подарунок, але сьогодні багато громадян, які мають право на землю, не мають можливості реалізувати це право. Розвиток земельного ринку викликав зростання цін на землю; як наслідок, зросли ціни у суміжних галузях – землевпорядні роботи і виготовлення землевпорядної документації суттєво подорожчали. Для багатьох земля стала недоступною саме завдяки високій вартості послуг, пов’язаній із оформленням права на землю. Ситуація загострюється ще й психологічним фактором – термін «безоплатна приватизація» створює враження, що платити взагалі ні за що не потрібно. А насправді це не так. Інше питання – за що і скільки потрібно платити. На це питання, на жаль, існує розмаїття відповідей.
У січні 2005 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про захист конституційних прав громадян на землю» (далі – Закон), який обмежив вартість виготовлення державних актів на право власності на землю в процесі безоплатної приватизації сумою, яка є доступною для більшості українців, - 153 гривні.
Зауважимо, що ця максимальна вартість є нижчою від тієї, яку в свій час затвердив Держкомзем України за погодженням із Мінфіном та Мінекономіки на підставі ґрунтовної дослідницької роботи та ретельних розрахунків. Землевпорядні організації не зацікавлені надавати громадянам послуги, собівартість яких є вищою за передбачений законом показник, або змушені підвищувати ціни на послуги, щодо яких Закон не встановив обмежень, або вдаватися до «примусового» надання додаткових послуг замовникам. Як видно, захист прав громадян не може відбуватися будь-якою ціною; в ринковому середовищі неринкові методи не діють або спотворюють первинну мету застосування цих методів та лише погіршують ситуацію, яку вони мали поліпшити.
Нагадаємо, що Закон був ухвалений депутатами під час бурхливих виборів Президента України 2004-2005 років. Тому відверто популістський характер цього закону є цілком зрозумілим. Незрозуміло інше: чому цей Закон діє дотепер і чому сплачувати за безоплатну приватизацію доводиться набагато більше ніж 153 гривні? За нашими даними, громадяни сплачують сьогодні від 270 до 800 гривень.
Просте, «побутове» пояснення полягає в тому, що сукупність робіт, яку доводиться виконати землевпоряднику, аби виготовити державний акт, є досить значною і має собівартість, яка перевищує 153 гривні. Чи розуміли це автори закону – народні депутати? На пленарному засіданні Верховної Ради України 20 січня 2005 року народний депутат Ткач заявив, що в 153 гривні входять «всі землевпорядні роботи по виготовленню державних актів. Всі, і в тому числі реєстрація». Чи розуміли 307 депутатів, які проголосували «за», що саме входить у «всі землевпорядні роботи», оцінені ними у 153 гривні?
Виготовлення проекту відведення, потім відповідні служби надають свої висновки щодо проекту, і лише на підставі проекту та висновків місцева рада дає дозвіл на приватизацію і виготовлення державного акту.
Вже цього достатньо, щоб зрозуміти, що обсяг землевпорядних робіт у двох випадках є досить різним, і тому запровадження єдиної ціни у 153 гривні на тлі заяви, що ця сума покриває вартість «всіх землевпорядних робіт», є необґрунтованим.
Слід також взяти до уваги, що землевпоряднику необхідно виготовити значний обсяг документації та виконати значний обсяг робіт, аби надрукувати державний акт. Так, Закон України «Про землеустрій» визначає, що державний акт на право власності на землю складається на підставі технічної документації, а саме:
а) пояснювальна записка;
б) технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку;
в) копія заяви фізичної особи;
г) матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки;
ґ) рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди;
д) акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання;
е) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності;
є) кадастровий план земельної ділянки;
ж) перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути.
Технічна документація, зазначена в пунктах «г», «д», «е», «є», виготовляється землевпорядником при виїзді на місце розташування ділянки шляхом виконання певних землевпорядних робіт. Проблема полягає в тому, що міста і села України потерпають від нестачі картографічного матеріалу, і тому землевпорядник не може просто десь взяти необхідний йому картографічний матеріал – він або відсутній, або застарілий. Тому «в більшості випадків виконавець стикається з необхідністю проведення топографічних зйомок. Найбільш поширений спосіб - тахеометрична зйомка… Вартість даного виду робіт … ґрунтується на довжині теодолітних ходів. При цьому … кількість ходів не більше 120 м. Це означає, що в межах 120 метрової зони повинен знаходитися пункт державної геодезичної мережі, а цього практично не буває. І це тільки з урахуванням побудови висячого ходу, що в випадку міської забудови і осідання земної поверхні на території населених пунктів недопустимо для отримання необхідної точності. Як правило, теодолітний хід прокладається від декілька сотень метрів до декілька кілометрів при підготовці документів на земельні частки (паї)». Якщо ж для здійснення цих робіт застосовуються сучасні супутникові технології (GPS), перевага яких полягає у простоті застосування, швидкості і точності, то їх вартість істотно зростає. Так, визначення координат лише однієї точки на земній поверхні коштує 170 гривень за розцінками Головної служби геодезії і картографії.
Крім того, передбачений цим законом захист конституційних прав є досить обмеженим. Зверніть увагу, що сума у 153 гривні покриває «вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки». Таким документом є державний акт, тобто виготовлення державного акту коштує 153 гривні. Якби Закон казав, що виготовлення технічної документації, на підставі якої виготовляються державні акти, та власне виготовлення державних актів, коштує 153 гривні, питань би виникало набагато менше. Було б ще краще, якби Закон визначив, що вартість усіх робіт, які виконуються землевпорядними організаціями в процесі безоплатної приватизації, в тому числі виготовлення документації і державна реєстрація, становить 153 гривні. Але чомусь про це було лише сказано з трибуни Верховної Ради, а в тексті Закону про це зазначити забули. Чи не тому, що дуже добре розуміли, що сума у 153 гривні є недостатньою, і таким чином залишили шпаринку для землевпорядників?
Якщо ж залишити «житейскую», побутову розмову, та глянути на цю ситуацію з точки зору права і закону, ми стикаємося із ще більшими проблемами. Конституція України проголошує принцип верховенства права (ст.8) та підкреслює, що правовий порядок ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.19). З цієї позиції усі розмови про «дороговизну стульев для трудящихся» не мають жодного юридичного значення. Закон, ухвалений Верховною Радою України в межах її конституційних повноважень та відповідно до регламенту, підписаний та оприлюднений Президентом України, визначив суму у 153 гривні. Поки цей закон не скасований або не визнаний неконституційним, усі зобов’язані його виконувати.
З іншої сторони, формулювання Закону є таким, що не дозволяє чітко і однозначно визначити, що ним передбачено, а що ні, тому застосування норм Конституції ускладнюється. Крім того, у Конституції є й інші норми: наприклад, вона забороняє при ухваленні нових законів звужувати зміст і обсяг вже існуючих прав і свобод (ст.22). Чи не є таким звуженням обмеження вартості виготовлення державних актів сумою, яка не покриває витрат? На нашу думку, можна стверджувати, що застосування необґрунтованого обмеження вартості послуг порушує конституційне право приватної власності (ст.42) та право на підприємницьку діяльність (ст.41).
До вашої уваги механізм одержання земельної ділянки у приватну власність:
1) подання громадянином України до сільської, селищної, міської Ради або до відповідних районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій заяви про безоплатну передачу земельної ділянки в приватну власність за місцем розташування бажаної для отримання земельної ділянки. В заяві зазначається її площа й мета використання (цільове призначення). Звернення має бути відповідно оформлене, містити прізвище, ім`я та по батькові, домашню адресу й контактні телефони заявника. У разі недотримання цих вимог воно вважається анонімним і не підлягає розгляду;
2) розгляд заяви відповідним уповноваженим органом приватизації в місячний термін. У разі надання згоди на передачу заявнику земельної ділянки у власність, відповідний орган приватизації надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Згода або відмова у наданні земельної ділянки заявникові оформлюється відповідним рішенням або розпорядженням;
3) прийняття рішення або розпорядження на користь заявника. Це є підставою для початку розробки документації проекту відведення земельної ділянки;
4) розробку проекту відведення земельної ділянки за рахунок зявника. Замовником проекту відведення виступає сам громадянин (Постанова КМУ від 26.05.2004 р. №677 «Про затвердження порядку розробки проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок»);
5) погодження проекту відведення земельної ділянки з органами:
* земельних ресурсів,
* природоохоронними,
* санітарно- епідеміологічними,
* архітектурними,
* з охорони культурної спадщини;
6) державну експертизу погодженого проекту відведення земельної ділянки, яку виконує орган земельних ресурсів відповідно до положень Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»;
7) повернення до органу приватизації проекту відведення земельної ділянки, що пройшов експертизу в органах земельних ресурсів. Протягом місяця орган приватизації має прийняти по такому проекту відповідне рішення;
8) перенесення в натуру (на місцевість) розмірів земельної ділянки, передбачених проектом відведення, із встановленням землевпорядною організацією межових знаків. На цій стадії здійснюється кадастрова зйомка та розробляється кадастровий план, земельній ділянці присвоюється кадастровий номер. Відповідно до встановлених на місцевості меж за заявником закріплюється площа земельної ділянки, здійснюється її опис з описом меж ділянок суміжних землевласників;
9) підготовку державною або приватною землевпорядною організацією технічної документації для видачі Державного акта на право власності на землю. Розроблена технічна документація, за актом приймання-передавання, передається разом з маркованим цифровим носієм «реєстратору». На цій стадії землевпорядна організація заповнює бланк Державного акта;
10) перевірку «реєстратором» наданої технічної документації щодо дотримання в ній встановлених вимог. Після завершення перевірки «реєстратор» робить відповідну позначку на її титульному аркуші – «До прийняття». Після цього заповнюється реєстраційна картка земельної ділянки, яку передають разом з технічною документацією до територіального органу земельних ресурсів;
11) перевірку територіальним органом земельних ресурсів технічної документації (в 10-денний строк з дня її отримання) й оформленого землевпорядною організацією бланку Державного акта щодо відповідності даних. За відсутності розбіжностей достовірність даних Державного акта засвідчує керівник територіального органу земельних ресурсів і скріплює печаткою. Погоджений та завізований Державний акт на право власності на землю в двох примірниках, разом з двома примірниками реєстраційної картки, передається оператору;
12) здійснення оператором у присутності заявника необхідних записів про державну реєстрацію прав особи на землю до «Книги записів реєстрації Державних актів на право власності на землю, права постійного користування землею, договорів оренди землі».
Після внесення записів один примірник Державного акта залишається в оператора для передачі до територіального органу земельних ресурсів, а другий примірник одразу підлягає врученню заявнику.
У такий спосіб, пройшовши всі стадії процедури приватизації земельної ділянки, заявник отримує Державний акт на право власності на земельну ділянку й відповідно до чинного законодавства стає повноправним власником землі.
До вашої уваги додаються і наступні зразки заяв, за яким необхідно звертатися до відповідних органі для отримання певних документів:
Зразок
ЗАЯВА НА ПРИВАТИЗАЦІЮ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ
Новопетрівському
сільському голові
Старенькому Р.М.
(прізвище, ім’я, по батькові заявника
у родовому відмінку)
адреса, (номер телефону)
ЗАЯВА
Прошу передати у власність безоплатно земельну ділянку площею _______ га по вул. ________________________, № буд для (вказати цільове призначення):
- будівництва та обслуговування будинку;
- ведення особистого селянського господарства* .
Окремо ставлю до відома, що на території України земельних ділянок з цільовим призначенням (вказати цільове призначення) безоплатно у власність не отримував(ла).
До заяви додаю:
1 копію будинкової книги (1-ша ст.)
1 копію технічного паспорту (1-ша ст.)
* якщо земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, то потрібно додати висновок земельної комісії.
* заява пишеться лише власником.
(Дата) (Підпис)
Зразок
ЗАЯВА НА ВИДІЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОІ ДІЛЯНКИ
Новопетрівському
сільському голові
Старенькому Р.М.
(прізвище, ім’я, по батькові заявника
у родовому відмінку)
адреса, (номер телефону)
ЗАЯВА
Прошу виділити мені земельну ділянку для :
- будівництва та обслуговування будинку;
- ведення особистого селянського господарства.
Окремо ставлю до відома, що на території України земельних ділянок з цільовим призначенням (вказати цільове призначення) безоплатно у власність не отримував(ла).
*До заяви потрібно обов’язково додати:
1 копію паспорта;
акт обстеження депутата.
(Дата) (Підпис)
Зразок
ЗАЯВА НА ОТРИМАННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ
Новопетрівському
сільському голові
Старенькому Р.М.
(прізвище, ім’я, по батькові заявника
у родовому відмінку)
адреса, (номер телефону)
ЗАЯВА
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 116, 118 Земельного кодексу України прошу передати мені у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею ______га та відповідно надати мені дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області в межах населеного пункту.
Окремо ставлю до відома, що на території України земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства безоплатно із земель державної або комунальної власності у приватну власність не отримував(ла).
До заяви додаю:
1. графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки;
2. копія документа, що посвідчує особу (ідентифікаційний код, паспорт).
Дата Підпис
Отже земля це власність народу, тому не пропустіть свій шанс отримати хоча б частину того, що по-праву, і по-історії належить вам. Знайте і відстоюйте свої права
Автор консультації: Дмитрів Володимир
Дата надання консультації: 23.10.2013
Кількість переглядів: 36381
Адреса електоронної пошти не вказана
Оцінки консультації (31): 4.7
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Коментарів нема