-    При купівлі нової квартири зіткнулися з непогашеними боргами за комунальні послуги попереднього власника? 
-    Комунальні підприємства вимагають від Вас оплати послуг, якими фактично користувалися інші особи? 
-    На кому в такому разі «висить» обов’язок по сплаті коштів по відповідним послугам? 


     Чи потрібно, наприклад у випадку купівлі нового житла, сплачувати за комунальні послуги,  якими  користувався попередній власник? Здоровий глузд підказує що ні. І це дійсно так.  Але таке суто логічне міркування має супроводжуватися поглядом через призму законодавства на цю проблему. Для відповіді на це питання достатньо оточити себе нормативно-правовими актами, що регулюють такі відносини і не забувати про вже винесені судові рішення по аналогічним справам. Отже міркуємо... 

    Дослідження питання  має концентруватися від загальних положень до більш конкретних. Так як ми маємо зобов’язання, то необхідно звернутися до Цивільного Кодексу України (далі ЦКУ). Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦКУ: «Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку». 
    Ч. 2 ст. 509 ЦКУ говорить, про те, що: «зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (ЦКУ).  Згідно з ч.1 ст. 11 ЦКУ: «Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки». Ч. 2 ст. 11 дає невичерпний перелік підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема: 
       1)  договори та інші правочини;
  2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів   інтелектуальної, творчої діяльності;
       3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
       4) інші юридичні факти.
         
    Тобто, для того, щоб виникло зобов’язання необхідні певні підстави, які або прямо зазначені у ч. 2 ст. 11 ЦКУ, або підстави, які підпадають під ознаки дій, згаданих у ч. 1 ст. 11 ЦКУ
    Так як мова йде про відношення у сфері надання житлово-комунальних послуг, необхідним є звернення до нормативно-правових актів, які більш детально регламентують дане питання. Ч. 2 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі Закон) визначає склад учасників, які задіяні в сфері надання комунальних послуг : Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.   Згідно з ч.1 ст. 19 Закону: Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.  Таким чином даний Закон «відмежовує» договір від усіх інших підстав виникнення зобов’язання, згаданих у ст. 11 ЦКУ. Беручи до уваги зазначене вище, робимо висновок про виключний характер договору як єдиної підстави виникнення зобов’язання у сфері надання житлово-комунальних послуг. Ніякі інші обставини не можуть «породжувати»  виникнення даного правовідношення.  
   Поринаючи більш детально до вивчення проблемного питання, перед дослідженням постає множина спеціальних нормативно – правових актів, що більш комплексно та широко регулюють правовідносини з надання комунальних послуг. Про виключний характер договору як єдиної підстави виникнення правовідношення з надання комунальних послуг   свідчать  наступні спеціальні норми: 

 

      Ст.8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення: Послуги  надаються споживачеві  згідно  з договором,  що оформляється на основі типового договору  про  надання  послуг  з централізованого  опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. 
 
   Ст. 4 Правил надання населенню послуг з газопостачання: Послуги з газопостачання надаються споживачеві на підставі договору, що укладається між ним та газопостачальним підприємством відповідно до типового договору, затвердженого у встановленому порядку.

 

   Ст. 3 Правил користування електричною енергією для населення : Споживання електричної енергії  здійснюється  на  підставі договору  про користування електричною енергією між споживачем і енергопостачальником,  що розробляється енергопостачальником згідно з  Типовим  договором про користування електричною енергією і укладається на три роки.   

     Крім цього правильним є повторне акцентування, що в зазначених нормативно-правових актах (Правилах) додається Типовий договір про надання відповідних послуг, в якому зазначені всі істотні умови, які мають бути втіленні у майбутньому - на цей раз вже в  укладанні договору між сторонами.  До того ж якщо уважно вивчати зміст Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, доданого до відповідних Правил, можна побачити   п. 32, змістом якого є судження: Договір може бути розірваний достроково у разі: переходу права власності (користування) на квартиру (будинок садибного типу) до іншої особи.

 
    Споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (ст. 1 Закону).  Ст. 527 ЦКУ висвітлює вимоги закону щодо виконання зобов’язання належними сторонами: «Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги».
       Так логіко-правовий зв’язок між споживачем та виконавцем послуг виникає за умови укладення договору, саме таким чином особа де-юре стає споживачем, бо укладення договору виражає намір отримувати послуги в майбутньому, або підтверджує дійсний порядок речей – тобто фіксує стан дотримання прав та обов’язків сторін, закріплених в договорі. Про особистісність договору (його персоніфікованість) свідчить наявність особового рахунку, що має відповідати вимогам  ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Про необхідність відкриття споживачеві особового рахунку вказує ст. 32 Правил надання населенню послуг з газопостачання

     Відповідно до ст. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків: власник та наймач (орендар) зобов’язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору. 

    Згідно з п. 15 ст. 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення: виконавець зобов’язаний звільняти  від  плати  за  послуги у разі їх ненадання.  
   Зміст цієї норми та висновки, зроблені до цього, наштовхують на думку неприпустимості твердження, що правовідношення (в контексті складу учасників, надання послуг, їх оплати та ін.) існує взагалі, якщо договору на надання житлово-комунальних послуг між сторонами не укладено.

   Теоретично можно уявити  єдину можливість особистого погашення боргів за комунальні послуги попереднього власника. Така можливість може випливати з договору купівлі-продажу самого житла, якщо там вказана умова про перехід обов’язку погашення боргів до покупця.
     
     В загальному огляді на законодавство, що регулює цю сферу, миттєво кидається в очі факт неоднозначності норм права та відсутності констатації положень, які би допомогли усунути неоднозначність тлумачення статей. У такому випадку слід звертатися до неофіційних джерел права – до судових рішень. 
        
   Розглянемо два судових рішень, що стосується боргів, які накопичилися  за комунальні послуги інших (попередніх) власників житла. 

 

  1. Рішення  Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області (перша інстанція) (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31195478). В цьому випадку особа після придбання квартири та її реєстрації у встановленому законом порядку постала перед фактом заборгованості попереднього власника зазначеної квартири за послуги теплопостачання.  Так особа звернулася в суд з позовом до комунального підприємства, та уточнивши вимоги, просить зобов’язати КП виключити із суми заборгованості цієї особи за послуги з централізованого опалення належної їй квартири заборгованість попереднього власника (наймача) зазначеної квартири, та не включати такий борг до суми заборгованості цієї особи за послуги з теплопостачання в майбутньому. Суд задовольняє позов за відомих вже підстав (з’ясованих в ході всієї статі) та зазначає, що на ім’я позивача, як нового власника квартири, відповідачем (КП) має бути відкритий або переоформлений особовий рахунок на вищезазначену квартиру. При цьому в особовому рахунку на ім’я позивача із суми заборгованості по сплаті за надані послуги з теплопостачання квартири має бути виключена заборгованість попереднього власника квартири. 

 

  2. Рішення (у формі ухвали) Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. У цій справі комунальне житлове ремонтно експлуатаційне підприємство звернулося до суду з позовом до особи про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, посилаючись на те, що відповідач проживає за відповідною адресою. У першій інстанції суд задовільнив позов частково з вирішенням питання про строки позовної давності (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21419430).  Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нове (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25093829), яке пізніш схвалив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24979149). З обставин справи з’ясувалося, що власником квартири є інша особа, на яку відкрито особистий рахунок в КП, а відповідач вселився до житла як член сім’ї власника. Згідно з ч. 3 ст. 156 Житлового Кодексу України: Повнолітні члени  сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню \ будинку (квартири) і придомової території  та  проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі  в  витратах вирішуються в судовому порядку. Тобто за змістом вказаної норми закону розмір участі члена сім’ї власника у витратах по утриманню будинку (квартири) та прибудинкової території визначається за домовленістю між власником та членом його сім’ї, а в разі спору – судом. Наступне обгрунтування своєї позиції суд здійснював відповідно до вже зазначених у цій статті норм права.       

 

                           Нормативно правова база: 

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV
2. Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 № 1875-IV.
3. Постанова Кабінету Міністрів  Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового  договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 21.07.2005 № 630.
4. Постанова Кабінету Міністрів Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання від 09.12.1999 № 2246.
5. Постанова Кабінету Міністрів  Про затвердження Правил користування електричною енергією для населення від 26.07.1999 № 1357
6. Житловий кодекс Української РСР від 30.06.1983 № 5464-X

  


      

 

 

  
 


Автор консультації: Щепетільніков Денис
Консультація актуальна на дату: 09.04.2014
Кількість переглядів: 11866
Написати листа автору
Соціальні мережі сторінка автора


Оцінки консультації (13): 4.7
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Посилання на схожі консультації:

Теги матеріалу: житлово-комунальні послуги, борги, комунальні послуги

Коментарів нема