У статті 29 Цивільного Кодексу надано визначення місця проживання фізичної особи. Це житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
З місцем проживання довгий час був пов’язаний інститут прописки, який суттєво обмежував право на свободу пересування. За умов існування радянської командно-адміністративної системи інститут прописки був виправданий, оскільки право проживати у тій чи іншій оселі залежало від того, чи дозволяла держава особі орендувати житло. Сьогодні ж ситуація кардинально інша. Дякуючи Конституційному Суду України, інститут прописки було скасовано (див. Рішення КСУ від 14.11.2001). У 2003 році було прийнято Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», у якому з’явилося таке поняття як реєстрація місця проживання перебування. Більшість з нас має свій штамп про реєстрацію місця проживання у паспорті на останніх сторінках і за звичкою називає його пропискою, хоча різниця між цими поняттями суттєва.
Реєстрація, як вказано у ст.1 Закону, - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. Стаття 6 Закону зобов’язує громадян України, а також іноземців чи осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, протягом 10 днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Саме у цій статті ми зустрічаємо слово «зобов’язаний», яке починає на нас тиснути. Якщо є обов’язок, то має бути відповідальність за його невиконання? Логічно, проте Кодекс України про адміністративні правопорушення містить лише такі склади адміністративних правопорушень: 1) це стаття 197-проживання громадян без реєстрації місця проживання чи перебування; 2) стаття 203, яка стосується іноземців та осіб без громадянства, - недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання (це предмет окремої розмови). Тож зареєструватися будь-де нас держава змусить, наклавши штраф у 51 гривню.
А якщо ми переїдемо до іншої адміністративно-територіальної одиниці, в якій будемо проживати понад шість місяців на рік (саме так Закон визначає, що то таке «місце проживання») , але реєстрацію залишимо попередню? Тут вже держава сподівається на сумлінність громадян. Багато хто з нас не вважає за потрібне обтяжувати себе походом до Державної міграційної служби (адже питання реєстрації місця проживання сьогодні належить саме до її компетенції). Пропоную знайти відповідь на питання: чи є взагалі сенс змінювати реєстрацію місця проживання, чи це лише забаганка держави, що намагається стежити за всіма і кожним окремо?
По-перше, розставимо всі крапки над і у питанні права власності. Реєстрація місця проживання не впливає на право власності на квартиру, будинок чи інше помешкання! Якщо ваша нерухомість зареєстрована відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», хвилюватися немає підстав. Документом, що підтверджує виникнення у Вас права власності, буде свідоцтво про право власності. Звичайно, з кожного найсуворішого правила можуть бути винятки, але пов’язані вони вже будуть із сімейними правовідносинами (наприклад, якщо суд визнає право спільної власності подружжя на нерухомість, яка первинно вважалася особистою власністю одного з подружжя, за умови, що другий брав активну участь у її покращенні або будуть встановлені фактичні шлюбні відносини між чоловіком і жінкою).
По-друге, за загальним правилом позовні заяви незалежно від форми судочинства (адміністративне, цивільне чи господарське) подаються до суду за місцем проживання відповідача.
Так, ст. 109 Цивільного процесуального кодексу встановила, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування, за винятками, встановленими ст. 110-114 ЦПК (альтернативна і виключна підсудність). Обов’язковим реквізитом позовної заяви також виступають вказівки місця проживання позивача і відповідача.
До того ж вирішуючи питання про відкриття провадження (у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності), суд не пізніше 2-х днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом 3-х днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання відповідного звернення суду.Якщо інформація не підтвердиться, суд постановляє ухвалу про повернення позовної заяви. А якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення у пресі.
Окрему увагу необхідно звернути, на порядок виклику осіб до суду. Судова повістка відповідно до вимог ст. 74 ЦПК України надсилається: - фізичним особам - підприємцям - за адресою місця проживання, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; - фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином. Тож, якщо Ви змінили місце проживання, але не зареєстрували відповідним чином зміни, то підпадаєте під ризик залишитися несповіщеним про можливий судовий процес.
Звернімо увагу і на виконавче провадження. Можуть виникнути незручності, якщо Ви змінюєте місце проживання, однак не повідомляєте державного виконавця про це. Законом України «Про виконавче провадження» встановлено обов’язок сторін провадження (як боржника, так і стягувача) протягом 3-х робочих днів письмово повідомити державного виконавця про зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження. Стаття 20 Закону встановлює, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Вищий господарський суд у своїй Постанові від 20.06.2013 у справі № 4/51/09 наголошує на тому, що Законом України «Про виконавче провадження» чи іншими законодавчими актами України не встановлено обов'язок державного виконавця перед прийняттям рішення про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа перевіряти інформацію про місце проживання боржника. (повний текст Постанови ).
По-третє, якщо Ви вирішуєте займатися підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи (тобто як фізична особа-підприємець), то зобов’язані легалізувати свою діяльність у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Відповідно до статті 5 вказаного Закону державна реєстрація проводиться державним реєстратором за місцем проживання фізичної особи - підприємця.
По-четверте, змоделюємо таку ситуацію. Ви від’їжджаєте на постійне місце проживання за кордон, наприклад, до Ізраїлю. Вас приймають на консульській облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль, про що зазначається в закордонному паспорті. Ви, залишаючись при цьому громадянином України, бажаєте, аби вам була призначена пенсія за віком, подаєте відповідну заяву до Пенсійного фонду України, але вам відмовляють, мотивуючи тим, що, до заяви не було додано паспортний документ або довідку з уповноважених органів самоврядування про фактичне місце проживання (реєстрації) на території України.
Однозначно, Конституційний Суд України та Вищий адміністративний суд України стануть на захист Ваших інтересів. Правова позиція першого така:виходячи із правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межам (див. Рішення КСУ від 7 жовтня 2009 року N 25-рп/2009 )
Незважаючи на те, що у Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) заявника, неподання вказаного документа не може стати на заваді реалізації громадянами конституційного права на соціальний захист. Як встановлено ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження. (див. Постанову ВАСУ від 11 червня 2013 р. у справі К/9991/81240/12).
Продовження читайте тут.
Автор консультації: Долженко Катерина
Дата надання консультації: 13.09.2013
Кількість переглядів: 15390
Адреса електоронної пошти не вказана
Сайт, сторінка автора
Оцінки консультації (4): 4.8
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Посилання на схожі консультації:
Теги матеріалу:
Коментарів нема