В цілому щодо питання
виселення судова практика є доволі неоднозначною та суперечливою. В тому числі
це пов’язано з регулюванням даних правовідносин різними законодавчими актами,
серед них Житловий кодекс УРСР
1983 року та Цивільний кодекс
України 2003 року, які між собою неузгоджені.
Слід почати з того, що Конституція України 1996 року у ст.47
проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу
його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його
недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як
на підставі закону і за рішенням суду.
Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими,
відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в
гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово
відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст.71 ЖК УРСР),
членів сім’ї власника жилого приміщення протягом року (ст.405 ЦК України).
Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин,
дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що
втратили права користування ним (ст.72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).
В
даній статті я пропоную звернути увагу саме на ситуацію, що склалася навколо
виселення осіб, які з тих чи інших причин перестали бути членами сім’ї власника
житла (зокрема внаслідок розлучення). Перелік членів сім`ї міститься в ч.2 ст. 64 ЖК
України і не є вичерпним.
Судова практика на
даний момент у справах щодо виселення власником осіб з якими припинились
сімейні відносини виходить з того, що припинення сімейних стосунків з власником
будинку не позбавляє права таких осіб користування займаним приміщенням.
При цьому аргументація
судів наступна :
Так, відповідно до частини 1 статті 156 Житлового кодексу України,
члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), що проживають разом з ним у
будинку (квартирі), що належить йому, користуються житлом нарівні з власником будинку
(квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування
цим приміщенням. Припинення сімейних стосунків з власником будинку не
позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
За змістом статті 116 ЖК України, виселення члена сім'ї
наймача (власника) будинку і інших осіб, що проживають разом з ним, можливо
у тому випадку, якщо вони систематично руйнують або псують житло, або
використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила
спільного проживання і роблять неможливим для інших проживання з ними в одному
будинку, а заходи запобігання і громадського спливу виявилися безрезультатними.
Відповідно
до ч. 4 ст.
156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи,
зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення
сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права
користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником
будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування
жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього
Кодексу.
Також підстави виселення членів сім»ї (колишніх членів сім»ї) власника
будинку передбачені ст. 157,
ч.1 ст. 116 ЖК
України.
Зустрічається позиція, що до даних відносин необхідно застосовувати
положення ст.ст.
405,406 Цивільного кодексу України. Аргументація є наступною :
У разі виникнення спору між власником та особами, які вселялися в житло у
якості членів сім’ї, суд повинен врахувати, що право користування житлом має
речово-правовий характер, у зв’язку з чим припинення цього права повинно
відбуватися згідно з вимогами статей 405, 406 ЦК
України, зокрема сервітут може бути припинений за рішенням суду на
вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або
через відсутність особи понад один рік у спірному житловому приміщенні.
Зазначений висновок підтверджується і ухвалою
апеляційного суду Одеської області від 15.05.2007 р., якою було залишено в силі
рішення Малиновського районного суду м.Одеси №2-108/07 за позовом гр. М
(власника житлового приміщення) до гр. М (колишньої дружини) про визнання
її такою, що втратила право на користування житловим приміщенням. В ухвалі
апеляційний суд зазначив, що відповідачка поселилась на спірну жилу площу як
член сім’ї позивача (власника житла) і має право користування цим житлом на
підставі ч.1 ст. 405 ЦК України.
Узагальнення практики
розгляду Малиновським районним судом м. Одеси цивільних справ про визнання
особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням (за матеріалами судової практики 2007-2008 р.р.)
За таких обставин
виселення таких осіб можливо в судовому порядку за наявності підстав зазначених
в ч. 1 ст. 116 ЖК
України, а саме якщо дані особи:
· систематично руйнують чи
псують жиле приміщення;
· використовують його не за
призначенням;
· систематично порушують правила соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними
в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського
впливу виявились безрезультатними;
Та можлива мотивація на підставі ст. 405 Цивільного
кодексу України (але зустрічається в судових рішеннях дуже рідко):
· наявності обставин, які мають істотне значення ;
· через відсутність особи понад один рік у спірному
житловому приміщенні;
Тому виселення за таких обставин є доволі
проблематичним і залежить від багатьох обставин конкретної ситуації.
Консультацію
підготовлено консультантом Юридичної клініки Національного університету
"Юридична академія України імені Ярослава Мудрого" Романюком Іваном.
Автор консультації: Романюк Іван
Дата надання консультації: 25.01.2013
Кількість переглядів: 11819
Написати листа автору
Сайт, сторінка автора
Оцінки консультації (13): 4.9
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Посилання на схожі консультації:
Теги матеріалу:
Коментарів нема