Чинне цивільне законодавство виходить з того, що право власності кожної особи підлягає особливій охороні. Тому для того, щоб припинити право власності особи на певне майно, в тому числі таке, що знаходиться у спільній власності, інший співвласник має спиратись на підстави, які чітко передбачені законом. Отже, судова практика наступна.
1. Ухвала Апеляційного суду Житомирської області від 26 липня 2011 року, справа 22-ц/0690/1913/11
„....апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові про припинення права ОСОБА_2 на частку у спільному майні, суд першої інстанції виходив із того, що присудження грошової компенсації на користь відповідачки та припинення права власності на її частку позбавило б останню права власності на житло та завдало б істотної шкоди її інтересам, оскільки іншого, належного їй на праві власності житла вона не має.
Такий висновок є правильним.
...ОСОБА_2 зареєстрована і проживає у спірній квартирі, іншого, належного їх на праві власності, житла не має.
Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для припинення права ОСОБА_2 на частку у спільному майні.
Так, відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Із змісту зазначеної норми закону випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якої з передбачених статтею 365 ЦК України підстави, але лише в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї.
Оскільки відповідачка не має іншого житла, то висновок суду першої інстанції, що припинення її права на частку у будинку АДРЕСА_1 завдасть їй істотної шкоди, є правильним.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка проживає з донькою і фактично забезпечена житлом не підтверджені доказами та не свідчать про наявність у неї житла на праві власності.....”
(http://reyestr.court.gov.ua/Review/19045210)
2. Ухвала Апеляційного суду Чернівецької області від 20.04.2011 року
„....висновки суду першої інстанції є правильними.
.....Оскільки за чинним законодавством суд вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження чи користування майном, то не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової компенсації за частку у спільній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.
....Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом першої інстанції ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить 5/6 будинковолодіння по АДРЕСА_1. ОСОБА_2 належить право спільної часткової власності на 1/6 вказаного будинковолодіння.
Частка позивачки в будинковолодінні, яке розташоване по АДРЕСА_1 є незначною і її вартість складає 13075 гривень.
ОСОБА_2 разом з чоловіком має на праві спільної сумісної власності інше житло, яке знаходиться в АДРЕСА_2, а тому припинення її права власності на частку у спірному майні не завдасть їй істотної шкоди.
Виділення 1/6 частки ОСОБА_2 в спірному будинковолодіння без прибудови підсобних приміщень є неможливим. ОСОБА_2 відповідно до правил ст. 152 ЖК України не отримала дозвіл місцевої Ради на перепланування житлового будинку.
Також вірними є висновок суду про те, що у звязку тим, що між сторонами склалися неприязні стосунки, спільне володіння і користування спірним нерухомим майном є неможливим.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 згоден відшкодувати ОСОБА_2 вартість її часки у спірному будинковолодіння та вніс на рахунок ТУ ДСА в Чернівецькій області 13075 гривень, що відповідно висновку судової будівельної-технічної експертизи №59 від 24 січня 2010 року відповідає ринковій вартості 1/6 частини вказаного нерухомого майна.
.....Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 протиправно позбавлена права власності на 1/6 частину спірного будинковолодіння.
.....Таким чином за наявності вищевказаних підстав передбачених частиною 1 статті 365 ЦК України право ОСОБА_2 на частку у спільному майні правомірно припинене за рішенням суду першої інстанції.....”
(http://reyestr.court.gov.ua/Review/15529003)
3. Ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 04.07.2011 року, справа № 22-3105/2011
„....колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
....Так, судом встановлено, що сторони являються співвласниками двокімнатного житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами. ОСОБА_4 належить 5/6 часток на підставі рішення суду, яке набуло чинності і зареєстровано в ЗМБТІ, ОСОБА_3 належить 1/6 частка на підставі свідоцтва про право на спадщину.
Спірний будинок являється єдиним постійним місцем проживання ОСОБА_4.
Відповідач ОСОБА_3 являється власником трикімнатної квартири, в спірному будинку не зареєстрований і не проживає, фактично не заперечує проти припинення права власності на належну йому частку.
Між сторонами склалися неприязні стосунки, які унеможливлюють спільне користування нерухомістю.
Відповідно до висновку № 79 судової будівельно-технічної експертизи від 28 лютого 2011 року виділ 1/6 частки спірного будинку неможливий, так як згідно вимог ДБН неможливо кожній із сторін виділити ізольовану квартиру з окремим виходом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем надані належні та допустимі докази наявності у нього права вимагати припинення права власності відповідача на його частку в спірному будинку на підставі ст. 365 ЦК України. Зокрема, між сторонами у справі склались неприязні стосунки, які унеможливлюють спільне користування та володіння спірним будинком, відповідач являється власником трикімнатної квартири в місті Запоріжжі, його частка у спірному будинку є незначною, припинення права власності на частку не завдасть істотної шкоди його інтересам та членам його сімї. Натомість відповідач не надав належних та допустимих доказів можливості порушення його прав з боку позивачів.
Оцінивши усі зібрані у справі докази, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав, визначених ч. 1 ст. 365 ЦК України, для припинення права ОСОБА_3 на частку у спільному майні за вимогами іншого співвласника та визнав за ОСОБА_4 право власності на 1/6 частку житлового будинку.
....Отже, ураховуючи, що частка відповідача у житловій площі спірного будинку складає 1/6, що становить 4,53 кв.м, що є незначним розміром з огляду на загальну площу будинку, а позивачем внесено вартість частки майна на депозитний рахунок суду у розмірі, визначеному експертним висновком про ринкову вартість обєкта оцінки від 26 квітня 2010 року, доводи про те, що припинення права власності завдасть істотної шкоди його інтересам, оскільки оцінка будинку занижена, не можна визнати правильними.
Доводи апеляційної скарги про те, що при визначенні ринкової вартості спірного будинку експертом не врахована вартість надвірних споруд, в тому числі гаражу і літньої кухні, безпідставні, спростовуються експертним висновком і не відповідають фактичним обставинам справи.
Посилання апелянта на те, що при визначенні грошової компенсації за належну йому частку в нерухомості судом не врахована вартість земельної ділянки, не являються підставою для скасування судового рішення. Земельна ділянка, на якій розташований спірний будинок, сторонам у власність не передавалась, предметом спору у цій справі не була.
Зважаючи, що апелянт фактично не заперечує проти припинення його права на 1/6 частку нерухомості, а тільки не погоджується з розміром грошової компенсації, проте не надав будь-яких допустимих доказів про ринкову вартість спірного будинку, які б спростовували висновки експертної оцінки, покладеної в основу судового рішення, передбачених законом підстав для задоволення апеляційної скарги судова колегія не вбачає....”
(http://reyestr.court.gov.ua/Review/17519052)
Висновок
На сьогодні судова практика склалася таким чином, що суди апеляційної інстанції задовольняють вимоги щодо припинення права власності на частку в спільному майні лише, якщо чітко і об’єктивно додержано всі вимоги статті 365 ЦК України. Відсутність умов, передбачених цією статтею, унеможливлює задоволення зазначеної позовної вимоги.
Консультацію підготовлено консультантом Юридичної клініки Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого" Дмитренко Тетяною.
Ім’я автора не додане
Консультація актуальна на дату: 25.07.2012
Кількість переглядів: 13835
Адреса електоронної пошти не вказана
Оцінки консультації (4): 4.5
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Теги матеріалу:
Коментарів нема