Чинне цивільне законодавство зазначає, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. З цього виходить, що фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Отже, судова практика визнання особи недієздатною наступна. 

1. Рішення  Московського районного суду м.Харкова від 5 вересня 2012 року, справа № 2-о-343/2011

« … суд вважає, що заява та подання підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що член сім'ї заявника ОСОБА_3 страждає на хронічний, стійкий психічний розлад в формі шизофренії та внаслідок цього не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_2 може бути опікуном ОСОБА_3

  Ці обставини підтверджуються висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи №38 від 13.01.2012 року Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні №3, витягом з протоколу засідання опікунської ради адміністрації Фрунзенського району Харківської міської ради від 03.07.2012 року.

 Відповідно до ст.241 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй опікуна.  »

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25859147

2. Рішення Старобешівського районного суду  Донецької області від 23 липня 2012 року, справа № 2-о-26/2012

« Суд дослідивши матеріали справи, вважає, що заява підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та /або/ керувати ними.

Згідно ст. 60 ч.1 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною.

Судом встановлено, що згідно акту амбулаторної судово-психічної експертизи № 187-а від 30.05.2012 року ОСОБА_4 страждає стійким хронічним психічним захворюванням -розумова відсталість у мірі імбецильності. ОСОБА_4 за своїм психічним станом в теперішній час не може розуміти значення своїх дій і керувати ними.  »


3. Рішення  Слов`яносербського районного суду Луганської області від 10 квітня 2012 року, справа № 2-о-150/2011

«…суд знаходить заяву обґрунтованою і підлягаючою задоволенню, оскільки відповідно до висновку комісійної судово-психіатричної експертизи у ОСОБА_2 виявлені ознаки стійкого психічного розладу у вигляді тяжкого розумового відставання. Глибина психічного розладу настільки виражена, що позбавляє здатності ОСОБА_2 розуміти значення своїх дій і керувати ними. »

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/22485441 

4. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2012 року,  справа № 1527/12598/12

«…суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом за психічним захворюванням та має ІІ групу інвалідності.

Відповідно до акту комісійної амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 454 від 06.09.2012року, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, страждає хронічним, стійким психічним розладом в формі органічного бердового (шизофреноподібного) розладу з вираженим дефектом (F06/2 по МКБ-10), у зв'язку з чим, він не може розуміти значення своїх дій, керувати ними.

 У відповідності з вимогами ст. 39 ЦК України,  фізична  особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

  З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_3, 23.01.1943 року народження повинен бути визнаний недієздатним.»

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26051007 

5. Рішення  Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2012 року, справа № 2о-59/12

«…суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню із наступних підстав.

Суд розглядає справи про визнання особи недієздатною. Порядок розгляду справ даної категорії встановлюється Главою 2 Розділу IV цього Кодексу.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є інвалідом з дитинства, а з 01 лютого 1991 року інвалідом ІІ -ї групи загального захворювання безстроково (а.с.6, 8), потребує постійного стороннього догляду, нагляду та допомоги й спеціального лікування (а.с.8), зареєстрована за адресою:  АДРЕСА_1 (а.с.3), страждає психічним захворюванням. Через хворобу вона не може розумно себе поводити, розуміти значення своїх дій, керувати ними, у зв»язку з чим потребує встановлення опіки та призначення опікуна.

Ухвалою суду від 13 грудня 2011 року по даній справі призначена судово-психіатрична експертиза (а.с.16).

Згідно Акту амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи № 240 від 15 березня 2012 року, проведеного Київським міським центром судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, страждає стійким психічним розладом у формі «Пропфшизофренії -(шизофренія на фоні розумової відсталості)». За своїм психічним станом у теперішній час вона не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує у встановленні над нею опіки (а.с.24-26). 

Відповідно до ч.1, 2 ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керуватися ними.

Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, має бути визнана недієздатною, оскільки внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. »

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26119415

ВИСНОВОК

На сьогоднішній день лише дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об’єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і її вирішення по суті, з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи, суд приходить до висновку, що заява про визнання особи недієздатною підлягає задоволенню згідно ст39 ЦК України. Тобто ця стаття зазначає, що фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дії та (або) керувати ними.


Практика визнання особи недієздатною судами апеляційної інстанції наступна.

1.       Рішення  Апеляційного суду Київської області від 25 липня 2012 року, справа № 22-ц/1090/5364/12

«…колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

… Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про визнання особи недієздатною та встановлення над нею опіки виходив із того, що ОСОБА_2 за станом свого здоров'я не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що заявник звернувся до суду з заявою про визнання його брата недієздатним та встановлення над ним опіки, а опікуном призначити заявника.

Відповідно до ч.1, 2 ст.39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

… Відповідно до вимог ст.240 ЦПК України, справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров’я.

Проте суд першої інстанції в порушення вимог ЦПК України, розглянув справу без участі представника органу опіки і піклування, якого не притягнув до участі у справі та не повідомив про розгляд такої справи.

Відповідно до довідки №890 від 20.06.2011 року ОСОБА_21953р.н., перебуває на диспансерному обліку в лікаря психіатра по захворюванню: «Легка розумова відсталість (олігофренія в ст.вираженої дебільності)». Інвалід 2 групи буз строку. (а.с.6).

В матеріалах справи відсутні будь-які характеризуючі чи фактичні дані щодо особи ОСОБА_2, його поведінки в побуті, способу життя, місця фактичного проживання та умов проживання, наявності чи відсутності ведення ним підсобного господарства і таке інше, нявності проживання з ним співмешканців, якщо такі є, чи їх відсутності, що свідчило б про необхідність призначення над ним опіки чи піклування.

Згідно з ч.1 ст.239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Встановлено, що ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 08 липня 2011 року призначено відносно ОСОБА_2 амбулаторну судово-психіатричну експертизу (а.с.17). В тексті ухвали суд першої інстанції ставив на вирішення експертизи питання: Чи страждає ОСОБА_2 якою-небудь душевною хворобою в даний час? Якщо так, то яким захворюванням страждає і чи може у звязку з цим усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними?

 

Всупереч визначеним судом питанням  про те, чи страждає ОСОБА_2 душевною хворобою, в акті амбулаторної судово-психіатричної експертизи №634 від 31 серпня 2011 року зроблено висновок, що ОСОБА_2 страждає на розумову відсталість в ступені вираженої дебільності та за своїм психічним станом не може розуміти характер та значення своїх дій та керувати ними (а.с.19).

Акт амбулаторної судово-психіатричної експертизи не містить мотивувальної частини та суперечить фактичним даним щодо діагнозу підекспертного, який страждає на «Легку розумову відсталість (олігофренія в ст.вираженої дебільності)»(а.с.19).

В суді апеляційної інстанції апелянти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пояснили, що ОСОБА_2 на експертизу до смт.Глевахи Васильківського р-ну Київської області не їздив, весь час проживав в АДРЕСА_1. Стверджує, що визнання його недієздатним та призначення над ним опіки в особі брата є способом заволодіння його майном та пенсією.

Відповідно до ч.1 ст.241 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до подання Насташівської сільської ради заявника рекомендовано призначити опікуном як особу, що є його близьким родичем, проте органи опіки і піклування в сільських радах відсутні і є на рівні районних (міських) рад (а.с.9).

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків щодо визнання ОСОБА_2 недієздатним та встановлення над ним опіки.

За таких обставин, доводи апеляційних скарг є обґрунтованими, та підлягають задоволенню.

… Таким чином, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення внаслідок неповного зясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та судом зроблені висновки, які не відповідають обставинам справи, в порушення вимог ст.309 ЦПК України.»

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25451537

2.    Рішення Апеляційного суду Львівської області від 07 червня 2012 року, справа    22-ц-1328/12

«…колегія суддів вважає, що така підлягає до задоволення.

… Задовольняючи заяву ОСОБА_3 та визнаючи ОСОБА_2 недієздатним з дитинства та визнаючи ОСОБА_3 його опікуном, суд першої інстанції виходив  з того, що висновком судово -психіатричної експертизи встановлено, що ОСОБА_2 з дитинства страждає легкою розумовою відсталістю в ступені помірно вираженої дебільності з психопатизацією особистості. І наявні в його психічному статусі симптоми істотно впливають на здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

 Крім того, судом було встановлено, що ОСОБА_2 був визнаний непридатним до військової служби, перебував на лікуванні в психіатричній лікарні.

 Всі вищенаведені обставини давали суду підстави для визнання ОСОБА_2 недієздатним з дитинства з призначенням йому опікуна.

 Однак з такими висновками суду погодитись не можна.

 Так заявником не подано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 внаслідок хронічного стійкого психічного розладу не здатний усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Наявні у ОСОБА_2 психічні розлади лише впливають на здатність усвідомлення ним своїх дій та керування ними, що відповідно до ст. 36 ЦК України може бути підставою для обмеження цивільної дієздатності останнього.

Тим більше у суду не було правових підстав для визнання ОСОБА_2 недієздатним з дитинства.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим і таке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви. »

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24814482

3.     Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 квітня 2011 року, справа  № 22ц-690/11

«…колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з таких підстав.

Статтею 59 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення (ч.2 ст.212 ЦПК України).

Задовольняючи заяву та визнаючи ОСОБА_3 недієздатним, суд першої інстанції за основу рішення поклав акт амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 26 липня 2010 року.

Проте погодитися з таким висновком суду не можна.

Відповідно до положень ст.39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

Згідно ч.3 ст.237 ЦПК України заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім’ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом.

Пленум Верховного Суду України у п.2 постанови від 28 березня 1972 року №3 із змінами «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» розяснив, що справа про визнання громадянина недієздатним може бути порушена лише за заявою осіб, зазначених у ст.237 ЦПК і відповідати вимогам ст.ст.119, 238 ЦПК.

У судовому засіданні встановлено і підтверджується матеріалами справи та не заперечується ОСОБА_4, що вона з сином ОСОБА_3 - ОСОБА_7, /помер у 2007 році/, перебувала у шлюбі, який було розірвано ще у 2003 році, що свідчить про невідповідність дійсним обставинам справи висновку суду відносно того, що ОСОБА_3 являється її свекром (а.с.3,43).

Наведене свідчить про те, що ОСОБА_4 відповідно до вимог ч.3 ст.237 ЦПК України не може бути заявником по даній справі.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що заява до суду від імені ОСОБА_5 взагалі ним не підписана (а.с.1).

Відповідно до ст.239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоровя фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Пленум Верховного Суду України у п.17 постанови від 12 червня 2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» розяснив, що при вирішенні питання про призначення експертизи суди повинні керуватися статтями 143-150 ЦПК, Законом України від 25 лютого 1994 року «Про судову експертизу», Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 30 грудня 2004 року №144/5), та враховувати розяснення, дані в постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року №8 зі змінами «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», з урахуванням особливостей правового регулювання захисту конкретних субєктивних прав.

Згідно ч.1 п.2 ст.145 ЦПК України якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи, експертиза призначається за клопотанням хоча б однією із сторін.

Однак матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 не мала права звернення до суду з заявою, а ОСОБА_5, який не підписував заяву, у судових засіданнях не був присутній і таких клопотань не заявляв (а.с.11, 19-20).

На порушення вимог ст.144 ЦПК України, вищезазначених розяснень постанов Пленуму Верховного Суду України, крім ухвали суду про призначення експертизи, інші матеріали для дослідження експертам не передавалися (а.с.12).

З урахуванням викладеного, рішення суду обґрунтоване доказом, одержаним з порушенням порядку, встановленого законом.

При цьому, заперечуючи проти визнання його недієздатним, ОСОБА_3 посилався на записи в історії хвороби під час лікування перелому, в яких 17 травня 2010 року зазначено, що він адекватний, контакту доступний, та відсутність яких-небудь записів відносно наявності психічних розладів при встановленні у вересні 2010 року групи інвалідності з причин загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату (а.с.37-42).

До того ж на порушення вимог ст.239 ЦПК України, крім довідки Кіровоградської обласної психіатричної лікарні про те, що ОСОБА_3 на диспансерному обліку не перебуває та був оглянутий перед поданням заяви до суду 8 червня 2010 лікарем-психіатром вдома (а.с.80), у матеріалах справи відсутні достатні дані про хронічний, стійкий психічний розлад його здоров’я.

Відповідно до ч.1 ст.240 ЦПК України питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров’я.

Однак суд, з урахуванням наявної у матеріалах справи довідки психіатричної лікарні щодо не перебування ОСОБА_3 на диспансерному обліку, копію заяви йому не направив та у судове засідання не викликав.

Наведене свідчить про те, що у суду не було достатніх підстав для задоволення даної заяви та визнання ОСОБА_3 недієздатним з встановленням над ним опіки.

У зв’язку з тим, що судом неповно та неправильно зясовані обставини справи, його висновки не відповідають цим обставинам, порушені норми матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає можливим відповідно до ст.309 ЦПК України скасувати рішення і ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви. »

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14992397

ВИСНОВОК

На сьогодні практика складається таким чином, що суди апеляційної  інстанції задовольняють вимоги громадян щодо скасування визнання особи недієздатною за умови, якщо судом першої інстанції неповно та неправильно з’ясовані обставини справи, його висновки не відповідають цим обставинам та при розгляді справи були порушені норми матеріального і процесуального права. 


 


Автор консультації: Щербакова Ілона
Дата надання консультації: 15/02/2013
Кількість переглядів: 16360
Адреса електоронної пошти не вказана


Оцінки консультації (3): 3.3
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Посилання на схожі консультації:

Теги матеріалу: суд, визнання особи недієздатною

Коментарів нема