Судова практика у справах про визнання договору довічного утримання недійсним

 

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 Цивільного кодексу України (далi — ЦК).

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації (стаття 745 ЦК). У випадку недодержання встановленої форми укладення договору довічного утримання (догляду) він вважається недійсним.

Момент виникнення прав та обов’язків між сторонами, передбачених договором утримання (догляду), настає з нотаріального посвідчення договору. У цей момент також виникає i право власності у набувача щодо майна, яке йому передасться за договором, окрім нерухомого майна, виникнення права власності щодо якого чинне законодавство пов’язує з державною реєстрацією правочину (ст. 334 ЦК). право власності на майно, яке підлягає державній реєстрації, повинно бути зареєстровано у відповідних державних органах, про що у договорі здійснюється відповідний запис.

Цей договір має такі особливості:

- майно переходить у власність набувача, проте розпоряджатися таким майном набувач за життя вiдчужувача не зможе, оскільки при посвідченні договору довічного утримання (догляду) накладається заборона відчуження майна в установленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору (стаття 73 Закону України «Про нотаріат»);

- зобов’язання з довічного утримання мають особистісний характер, оскільки встановлюються щодо конкретно визначеної фізичної особи;

- договір довічного утримання може бути укладений на користь третьої особи (утриманця), якій набувач повинен надати довічне утримання та догляд;

- цей договір носить тривалий характер та вимагає від набувача постійного і систематичного виконання своїх обов’язків.

 

Частиною 4 статті 746 Цивільного кодексу України передбачено, що договір довічного утримання (догляду) може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.

Предметом договору може бути:

1. Житловий будинок або його частина.

2. Квартира або її частина.

3. Інше нерухоме майно (земельна ділянка, садовий будинок, дача, гараж, нежитловий будинок, нежитлове приміщення, виробничий комплекс, рухоме майно, на яке поширюється режим нерухомого майна, тощо).

4. Рухоме майно, що має значну цінність. Законодавство не встановлює вартісного вираження значної цінності такого майна або приблизного переліку таких речей. Таким рухомим майном можуть бути: транспортні засоби, антикварні речі, твори мистецтва, культурні цінності, коштовності, колекції з перелічених предметів, обладнання, цінні папери, нематеріальні активи, у тому числі об’єкти права інтелектуальної власності тощо.

Істотними умовами договору довічного утримання (догляду) є:

1) найменування (назву), місце проживання сторін (місцезнаходження сторін), ідентифікаційний номер - для фізичних осіб та ідентифікаційний код за даними ЄДРПОУ - для юридичних осіб;

2) предмет договору довічного утримання (житловий будинок, квартира або її частина, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність);

3) відомості про документ, що підтверджує право власності на відчужуване за договором майно;

4) вартісна оцінка майна, що відчужується за договором. Оцінка вартості відчужуваного майна визначається за згодою сторін.

При встановленні оцінки вартості нерухомого майна, що є предметом договору, необхідно виходити з того, що вона не може бути меншою за інвентаризаційну оцінку такого майна, визначеною технічною документацією бюро технічної інвентаризації, відповідним органом державного земельного кадастру;

5) розмір (вартість) та форма надання утримання та (або) догляду, періодичність виконання обов’язків набувача. В договорі може бути вказано: коли саме, з якою періодичністю набувач повинен здійснювати надання допомоги на користь відчужувача майна;

 

6) строк чинності договору (термін дії договору довічного утримання (догляду);

7) місце виконання договору. Якщо ж місце виконання зобов’язання не встановлено у договорі, то виконання провадиться (за зобов’язаннями про передавання нерухомого майна) за місцезнаходженням такого майна;

8) у разі зобов’язання набувача забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду), у тексті договору зазначається конкретно визначена частина помешкання, у якій відчужувач або третя особа має право проживати;

9) чiтко встановленi права та обов’язки сторiн та інші умови, встановлені за домовленістю сторін договору;

10)    умови та підстави припинення чи зменшення обсягу обов’язків набувача перед відчужувачем; підстави та порядок розірвання договору довічного утримання (догляду),

11)    момент виникнення права власності на майно, передане за договором;

12)    відомості щодо забезпечення виконання договору (накладення заборони відчуження на майно).

Сторони договору довічного утримання, їх права та обов’язки.

Згiдно статті 746 ЦК сторонами за договором довiчного утримання (догляду) є вiдчужувач та набувач.

Відчужувачем може бути будь-яка фізична особа, тобто незалежно вiд вiку та стану здоров’я (частина 1 статті 746 ЦК). За загальними вимогами щодо чинностi правочину (ст. 203 ЦК), особа, яка його вчинює повинна мати необхідний обсяг цивiльної дiєздатностi.

Стаття 747 ЦК передбачає можливість укладання договору довічного утримання (догляду) щодо майна, яке знаходиться у спільній сумісній власності (наприклад, подружжя). Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном.

 

 

Державний герб України

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого       Кузнєцова В.О.,

суддів:                  Ізмайлової Т.Л.,      Кадєтової О.В.,                                    

Мартинюка В.І.,      Наумчука М.І.,      

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_5, про визнання договору довічного утримання недійсним та визнання права власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 3 липня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом. Зазначала, що вона є онукою ОСОБА_6, який ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер. Після його смерті позивач дізналася, що він уклав із ОСОБА_4 договір довічного утримання. Посилаючись на те, що на час підписання зазначеного договору ОСОБА_6 не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, ОСОБА_3 просила визнати цей договір недійсним та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 як за єдиним спадкоємцем за законом.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір довічного утримання, укладений 16 травня 2003 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Припинено право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1.  

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 3 липня 2013 року рішення  Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2013 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

ОСОБА_3 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним договору довічного утримання суд апеляційної інстанції виходив із того, що проведеними у справі експертизами не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_6 у момент підписання ним договору розуміти значення своїх дій та керувати ними, у зв'язку з чим підстави для визнання правочину недійсним, виходячи із обставин, якими обґрунтовувались вимоги, відсутні, оскільки ці обставини не доведені.  

Зроблений у рішенні в цій частині висновок ґрунтується на поданих сторонами доказах, відповідає фактичним обставинам справи.

Порушень норм процесуального права при проведенні оцінки доказів не встановлено.

Оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (ст. 335 ЦПК України), то  доводи касаційної скарги про незаконність оскаржуваного рішення підлягають відхиленню, вони не можуть тягти за собою його скасування в цій частині.

Разом з тим,  апеляційний суд вирішуючи спір виходив із п. 9 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України та застосував до спірних правовідносин ст. 225 ЦК України, який набрав чинності 1 січня 2004 року.    

Однак з матеріалів справи вбачається, що договір довічного утримання укладено між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 16 травня 2003 року, коли діяв ЦК УРСР від 18 липня 1963 року.

Відповідно до ст. 55 ЦК УРСР від 18 липня 1963 року угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

Враховуючи те, що договір довічного утримання укладено 16 травня 2003 року, то до спірних правовідносин з приводу визнання договору недійсним необхідно застосовувати положення ст. 55 ЦК УРСР від 18 липня 1963 року, яка діяла на час його укладення.

Згідно зі ст. 341 ЦПК України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З врахуванням того, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норму матеріального права, рішення апеляційного суду підлягає зміні в частині застосування норми матеріального права на підставі якої вирішено спір, а саме замість ст. 225 ЦК України від 16 липня 2003 року зазначити ст. 55 ЦК УРСР від 18 липня 1963 року.

Зміна норми права, на підставі якої підлягав вирішенню спір в частині визнання недійним договору довічного утримання, не впливає на законність ухваленого судом апеляційної інстанції рішення по суті, оскільки цими правовими нормами (ст. 225 ЦК Українист. 55 ЦК УРСР) встановлені аналогічні підстави для визнання договору недійсним і саме на їх існування посилалась позивач на підтвердження вимог та з приводу їх доведеності судом апеляційної інстанції робились висновки.

Керуючись ст. ст. 336341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

                                                        вирішила:         

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 3 липня 2013 року змінити в частині застосування норми матеріального права на підставі якої вирішено спір, а саме зазначити правовою підставою вирішення спору про визнання договору довічного утримання недійсним ст. 55 ЦК УРСР від 18 липня 1963 року замість ст. 225 ЦК України від 16 липня 2003 року.

В іншій частині рішення апеляційного суду м. Києва від 3 липня 2013 року залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий   Судді:В.О. Кузнєцов  Т.Л. Ізмайлова    О.В. Кадєтова            В.І. Мартинюк   М.І. Наумчук    

 

 

 

 

 

 

 

Державний герб України

Р І Ш Е Н Н Я

іменем    україни

11 квітня 2012 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:        

головуючого судді:  Луспеника Д.Д.

       суддів: Диби В.Г.,       Червинської М.Є.,

                    Лесько А.О.,   Черненко В.А.,

                      

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору довічного утримання недійсним та визнання права власності на майно у порядку спадкування за заповітом за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2008 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до                               ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору довічного утримання недійсним та визнання права власності на майно у порядку спадкування за заповітом.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що спірний договір було укладено з порушенням закону і відповідач не виконувала свої обов'язки за указаним договором.

На думку позивача, порушення закону при укладенні договору довічного утримання полягає у тому, що на час укладення договору, право посвідчувати договори довічного утримання мали виключно державні нотаріуси, спірний договір на відміну від цього був посвідчений приватним нотаріусом, який не мав права на вчинення таких дій.

Крім того, відповідач після смерті чоловіка ОСОБА_6 залишила останню без належної допомоги і догляду, у похованні померлої участі не приймала.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 травня                 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_7, ОСОБА_6 та                      ОСОБА_4 17 листопада 1999 року та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і внесеним у реєстр за                                     №5854 - недійсним. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення.

Ухвалою Верховного Суду України від 6 грудня 2011 року на підставі                    п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який відповідно до Закону України від 20 жовтня № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України» набрав чинності 13 листопада 2011 року, справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач є спадкоємцем за заповітом прав та обов'язків спадкодавця ОСОБА_6, а тому визнав недійсним договір довічного утримання, який було укладено у порушення п. 4 ч. 1 ст. 36 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року, яким було визначено, що приватний нотаріус не може вчиняти нотаріальні дії з посвідчення договорів довічного утримання.

Проте з таким висновком судів погодитись не можна.

Судами установлено, що у відповідності до свідоцтва про право власності на житло від 1 вересня 1993 року ОСОБА_9 та його дружина                                ОСОБА_10 отримала у приватну власність квартиру АДРЕСА_1. Указане свідоцтво було зареєстровано у ОМБТІ та РОН 26 серпня               1994 року.

17 листопада 1999 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, з одного боку,  та ОСОБА_4, з іншого боку, було укладено договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_4 отримала у власність квартиру                      АДРЕСА_2. З свого боку відповідач зобов'язувалася забезпечити подружжя ОСОБА_6 безкоштовним харчуванням, допомогою та доглядом.

Указаний договір довічного утримання було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про що у реєстр було внесено запис за № 5854.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

23 червня 2004 року ОСОБА_6 склала на ім'я ОСОБА_3 заповіт, згідно якого, все своє майно заповідала ОСОБА_3

Указаний заповіт було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11, про що у реєстр внесений запис № 2469.

Також судами установлено, що за життя ОСОБА_12 звернулася з позовом до ОСОБА_13 про розірвання укладеного договору довічного утримання, посилаючись на відсутність з боку відповідача будь-якої допомоги та матеріального забезпечення. До вирішення спору по суті ІНФОРМАЦІЯ_2 року                                  ОСОБА_6 померла.

11 серпня 2006 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де і дізнався про наявність договору довічного утримання і реєстрацію спірної квартири за ОСОБА_4

Відповідно до ст. 426 ЦК України (1963 р.) договір довічного утримання повинен бути нотаріально посвідчений.

Згідно ч. 2 ст.1 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про нотаріат» приватний нотаріус вчиняє дії, передбачені ст. 34 цього Закону, за винятком: накладання і зняття заборони відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; посвідчення договорів довічного утримання.

Згідно Указу Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в України» від 23 серпня 1998 року № 932/98  приватні нотаріуси мають право посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та всі інші нотаріальні дії, які вчиняються державними нотаріусами, за винятком видачі свідоцтва про право на спадщину та вжиття заходів до охорони спадкового майна.

Таким чином, оспорюваний договір довічного утримання було посвідчено у відповідності з діючим законодавством України, що регулює діяльність нотаріусів.

Доводи позивача про невиконання відповідачем умов договору довічного утримання в частині обов'язків останнього утримувати ОСОБА_6 є неспроможними, оскільки не є підставою для визнання спірного договору недійсним у розумінні ст. 48 ЦК України (1963 року).

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, передбачених   ст. 341 ЦПК України.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 335, ст. 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору довічного утримання недійсним та визнання права власності на майно у порядку спадкування відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.        

Головуючий:                                                                   Д.Д. Луспеник  

              

                                                      

Судді:                                                                              В.Г. Диба

                                                                                              А.О. Лесько        

                                                                                             М.Є. Червинська

                                                                                             В.А. Черненко                                

                                                                                        

 

 

 

 


Автор консультації: Барашков Д.М.
Дата надання консультації: 27.06.2014
Кількість переглядів: 9766
Адреса електоронної пошти не вказана


Оцінки консультації (2): 4.5
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Посилання на схожі консультації:

Теги матеріалу: у справах про визнання, Судова практика, ДОГОВОРУ, довічного утримання, недійсним

Коментарів нема