Частина 3 статті 1268 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлює, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. 
     На сьогодні судова практика може надати  досить велику кількість  прикладів непорозумінь, які виникають у процесі спадкування за частиною 3 статті 1268 ЦК України. Вони можуть виникнути з вини як спадкоємця, так і третіх осіб, котрі намагаються порушити права спадкоємців на спадкове майно.
     По-перше, хотілось би звернути увагу на найпоширеніший випадок. А саме: будучи достатньо обізнаною з питань спадкування особа приймає спадщину, продовжує проживати у будинку/квартирі, доглядає за ним/нею, проводить поточний ремонт, користується речами домашнього вжитку, сплачує комунальні платежі, вважаючи свої зусилля по покращенню стану майна цілком законними і виправданими. Але звернувшись до бюро технічної інвентаризації отримує відповідь, яка не збігається з її уявленням про норми спадкового права. А саме – відмову у реєстрації права власності, вмотивовану тим, що спадкодавцем за життя не була проведена первинна реєстрація права власності і відсутній будь-який правовстановлюючий документ. Зрозумівши, що її права порушені, особа змушена звернутися до суду з позовом про визнання за останньою права власності на спадкове майно, оскільки не може скористатися правами спадкоємця.
    Або у іншому випадку, коли в ході оформлення права на спадщину за частиною 3 статті 1268 ЦК України з'ясовується, що державний нотаріус не має можливості оформити право на спадщину за законом та видати спадкоємцю відповідне Свідоцтво. Це обумовлене тим, що у нього, так само як і у спадкодавця, відсутній оригінал Державного акта на право на земельну частку (пай) у колективному сільськогосподарському підприємстві, оскільки останній за свого життя його не отримував, а отримати його зараз на померлу людину не має можливості. У зв’язку з цим особа – спадкоємець змушена звернутись до суду за захистом свого права на спадкове майно.
    По-друге, досить часто трапляється,  що особа  пропускає встановлений частиною 1 статті 1270 ЦК України строк на прийняття спадщини, у зв’язку з помилковим уявленням про те, що автоматично прийняла спадщину після смерті спадкодавця. Особа фактично приймає спадщину за законом, керує спадковим майном, здійснює всі необхідні платежі та внески, що у відповідності до статей 1261, 1268 ЦК України, свідчить про фактичне прийняття спадщини.  В такому випадку, відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
    Схожий аспект був відображений в пункті 23 Постанови Пленуму Вищого Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування».  А саме, якщо особа, яка постійно проживала зі спадкодавцем, на час відкриття спадщини не може підтвердити це відповідними документами і, як наслідок, нотаріус відмовляє останній в оформленні спадщини. Спадкоємець у цьому випадку має право звернутись до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
    Отже, вищезазначене дозволяє дійти до висновку щодо наявності деяких проблем практичного застосування положень частини 3 статті 1268 ЦК України. Це, у першу чергу, пов’язано з недостатньою обізнаністю осіб, які спадкують майно, з практичними аспектами застосування відповідних положень чинного цивільного законодавства України.
    Науковий керівник: д.ю.н.,професор, завідувач кафедри цивільного права №2 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Яроцький В.Л.