На сьогодні, для задоволення своїх потреб, в розмові дуже часто використовують софізми – навмисні помилки в критиці та аргументації.

  В розмовах різного характеру використовуються аргументи двох видів. Це аргументи до змісту справи та аргументи до людини( емоційний вплив на людину). Аргументи до справи безпосередньо стосуються теми розмови, предмета обговорення, при тому що, аргументи до людини ніяким чином не відносяться до обґрунтування об’єкта розмови, а спрямовані на суб’єкт – співрозмовника. Оскільки другий аргумент використовується лише для того, щоб зайняти вищу позицію в суперечці, то в ході цього сама дискусія перетворюється в таку, ціллю якої є не отримання істини, а проста, нікому не потрібна перемога в дебатах. При цьому, виділяють близько двадцяти п’яти варіацій аргументу до людини. У своїх тезах я хотів би приділити увагу деяким з них. Зокрема, це аргумент до особи, аргумент до публіки, суб’єктивний аргумент, брехливий аргумент, аргумент до вигоди, аргумент до мас, аргумент до пихи, аргумент до авторитету, аргумент до освіченості, аргумент до посадовця, аргумент до сили.

  Хочу почати із суб’єктивного аргументу. Це аргумент є завідомо хибним або недостатньо доведеним, але при цьому, він виходить із переконань співрозмовника. Це не є інкрустація у розмову неправдивих тверджень,  а, лише, запозичення із свідомості опонента факту і корекція його в потрібний нам бік без суттєвої зміни змісту.

  Брехливий аргумент характеризується тим, що за його допомогою намагаються в розмову ввести завідомо неправдиву думку, змусити співрозмовника прийняти її за істинну. Цей прийом, в свою чергу, поділяється на такі підвиди: частково брехливий аргумент, тактично-брехливий аргумент, неприкритий брехливий аргумент, неправомірне звернення до науки, брехливий аргумент як передумова до запитання, брехливий аргумент, що випливає з підтексту, адвокатський аргумент тощо. Всі вони в тій чи іншій мірі визначаються використанням хибного доводу.

  Аргументу до особи можна дати характеристику такого, який не несе за собою ніяких конкретних фактів стосовно суперечки. Він ґрунтується на виявленні персональних недоліків супротивника, які буцімто руйнують всю точність його міркувань.

  Аргумент до публіки визначають як такий, що в своєму змісті не має будь-яких обґрунтувань думки, а лише керує емоціями, почуттями, настроєм слухачів. Замість викладу фактів, мовець видає свою характеристику з метою заманити на бік своєї думки більше послідовників.

  Аргумент до мас дещо схожий на попередній, але містить у своєму контексті деякі відмінності. Так, він полягає у застосуванні важелів народного впливу, піднімаючи такі теми, як класові інтереси, питання раси, статі тощо.

  Аргумент до вигоди полягає у тому, що як правдиве твердження застосовується наслідок того чи іншої дії. Подією, що слідує за вибором та підтриманням думки мовця, в таких випадках, завжди слідує успіх.

  Аргумент до авторитету. Він включає в себе посилання на авторитетні думки людей, держав, політичних або громадських об’єднань і, звичайно, опонент не насмілиться іти проти загальновизнаних принципів. Зазвичай, разом із цим аргументом використовується брехливий аргумент.

  Аргумент до пихи характеризується тим, що основною його ідеєю є возвеличення думки опонента, що несе у собі прихований підтекст, або ціль, таким чином лобіювати власні інтереси.

  Аргумент до освіченості полягає у прихованому або яскраво вираженому сумніві щодо освіченості або компетентності супротивника у певному питанні. Зазвичай цим питанням є те, яке не належить до об’єкту розмови або невідоме жодному із суб’єктів суперечки і характеризується тим, що немає змоги його перевірити.

  Аргумет до сили у своєму контесті передбачає слідування неприємних наслідків. Характеризується тим, що після зникнення прямої або побічної загрози, опонент знову починає підтримувати свою минулу думку і суперечити тезі мовця. Тож можна сказати, що цей аргумент є малоефективним у суперечках, нерегламентованих часом.

  Основною ознакою аргументу до посадовця є те, що оспорюються дії владних елементів, керівництва та всіх тих, над ким є вища інстанція. Основним важелем є завуальована або відкрита погроза звернутися до вище стоячих органів з питанням про некоректність тверджень опонента.

  Таким чином, можна зробити висновок, що софізми є надзвичайно поширеним явищем у культурі мовлення. Саме широка різноманітність допомагає їм залишатися непоміченими у розмові. На мою думку, софізми спотворюють всю суть будь-якої розмови, втрачається «зерно істини», що веде за собою утрату смислу дебатів.