Свобода мирних зібрань є одним із фундаментальних прав людини, що визнане світовою спільнотою,  та є одним зі способів  реалізації права на свободу думки, слова, права на вільне вираження поглядів і переконань, права на свободу світогляду та віросповідання. Враховуючи сучасний досвід розробки даного питання, варто звернутися до порядку регулювання свободи мирних зібрань у міжнародному праві, а також навести приклади такого регулювання у законодавчих актах окремих європейських країн.

       Задля забезпечення дотримання прав людини при врегулюванні свободи мирних зібрань у державах міжнародною спільнотою шляхом закріплення у різноманітних актах, було встановлено право на свободу мирних зібрань, а також узагальнено підстави для її обмеження.

       Право на свободу мирних зібрань закріплюється ст. 20 Загальної декларації прав людини 1948 р. : «Кожна  людина  має  право на свободу мирних зібрань та асоціацій», а також статтею 21 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р.: «Визнається право  на мирні збори.  Користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням,  крім тих, які накладаються відповідно до  закону,  і  які  є  необхідними у демократичному суспільстві в інтересах державної чи суспільної безпеки,  громадського  порядку, охорони  здоров'я  і  моральності  населення  або  захисту прав та свобод інших осіб. Також це право проголошено  Європейською Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., зокрема, ст. 11 останньої гарантує, що обмеження цього права не допускаються, за винятком тих випадків, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. У  Копенгагенському документі ОБСЄ (1990) [Держави-учасники підтверджують, що]: «9.2 Кожна людина має право на мирні зібрання та демонстрації. Обмеження, які можуть бути встановлені відносно здійснення цих прав, встановлюються законом та відповідають міжнародним стандартам.» Американська конвенція про права людини у статті 15 визнає право на мирні зібрання без зброї. Користування цим правом не може підлягати жодним обмеженням, за винятком тих, які застосовуються відповідно до закону і які є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах державної або суспільної безпеки, суспільного порядку або охорони здоров’я та моральності населення, або прав та свобод інших осіб».

       З метою конкретизації положень, що можуть бути підставою для обмеження права людини на об’єднання, у 1984 році було проведено міжнародну конференцію під егідою ООН, під час якої було схвалено  спеціальний документ - «Сіракузькі принципи тлумачення обмежень і відхилень від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права». Держава, що ратифікувала Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, повинна тлумачити його норми відповідно Сіракузьких принципів Відповідно до частини VI: «29. Посилання на інтереси національної безпеки для виправдання заходів по з обмеження певних прав можливе лиш у тому випадку, коли такі заходи застосовуються для захисту існування держави, її територіальної цілісності або політичної незалежності від застосування сили чи загрози її застосування. 30. На інтереси національної безпеки не можна посилатися у якості підстави для введення обмежень з метою запобігання лиш локальної чи відносно ізольованої загрози правопорядку. 31. Інтереси національної безпеки не можуть використовуватися в якості приводу для введення невизначених чи довільних обмежень, і на них можна посилатися лиш за наявності адекватних гарантій та ефективних засобів правового захисту від порушень. 32. Систематичне порушення прав людини підриває істинну державну безпеку та може представляти загрозу міжнародному миру та безпеці. Держава, яка несе відповідальність за таке порушення, не має посилатись на інтереси державної безпеки для виправдання заходів,  спрямованих на придушення спротиву такому порушенню чи проведення політики репресій стосовно свого населення.

       З огляду на те, що свобода мирних зібрань є одним з фундаментальних природніх прав, то в  її регулюванні роль держави не повинна бути надмірною. Наприклад, конституція Румунії у статті 39 встановлює: «Публічні мітинги, ходи, демонстрації чи будь-які інші зібрання мають бути вільними, і їх можна організовувати і проводити лише мирним шляхом, без будь-яких видів зброї».

       Статті 1,2 Декрету-Закону Франції 1935 року, який регулює свободу мирних зібрань, вимагає попереджати про проведення кожного зібрання, кожної ходи, маніфестації. Заява має бути надана до мерії комуни не менш ніж за три повних дні і не більш ніж за 15 днів до проведення маніфестації.

       Проведення мітингів та демонстрацій у Литовській республіці регулюється Законом 1993 року "Про зібрання". Організатори зібрань зобов’язані  надати до органів самоврядування заяву про місце, час, форму, інші деталі зібрання, яке організовують. Відмова у видачі дозволу на проведення зібрання можлива, якщо під час проведення зібрання можуть бути порушені безпека держави чи суспільства, суспільний порядок, здоров’я чи мораль людей, або ж права та свободи інших осіб.

       Законом про охорону суспільного порядку Великобританії (Public Order Act) визначається, що в тому разі, коли масовий публічний захід має статичний характер, тобто здійснюється без руху вулицями, то поліція не може заборонити його проведення, а має право ставити певні умови для організаторів заходу стосовно порядку його проведення, якщо число учасників буде перевищувати 20 чоловік, а також застосовувати заходи для припинення зібрань, навіть застосовувати фізичну силу чи спеціальні засоби в разі проведення несанкціонованих, заборонених зібрань, або ж таких, які перешкоджають руху транспорту чи пішоходів.

       Регулювання свободи мирних зібрань у національному праві різниться, незважаючи на те, що існує величезна кількість міжнародних принципів та рекомендацій, наприклад, рекомендація щодо зміни законодавства стосовно порядку повідомлення з дозвільної процедури на таку, яка би передбачала лише повідомлення про намір провести зібрання. Вважаємо, що приведення національних систем права у відповідність до міжнародних рекомендацій є необхідною умовою забезпечення прав та свобод людини.


 Студент 4 курсу

 Інституту підготовки кадрів для органів прокуратури України

 Глєбов Р.С.


Науковий керівник:

к.ю.н. доцент кафедри міжнародного права НУ «ЮАУ ім. Ярослава Мудрого» 

Трагнюк О.Я.

                                         


Категорія: Консультації | Додав: Stirlitz (09.11.2013) | Автор: Глєбов Роман Сергійович E
Переглядів: 1346 | Теги: Трагнюк, Глєбов, права людини, тези, мирні зібрання, свобода мирних зібрань | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]