Сама  ідея використання вини як критерію визначення розміру майнового компенсаційного обов´язку, що покладається на заподіювача шкоди, входить в очевидну суперечність з таким інститутом цивільно-правової відповідальності, яким є презумпція вини правопорушника.Напевно, саме такого роду міркуваннями було зумовлено рішення законодавця не включати до ст. 1167 ЦК положення, аналогічного тим, що сформульовані у ч. 2 ст. 614 і ч. 2 ст. 1166 ЦК: «відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов´язання» — ч. 2 ст. 614 ЦК; «особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини» — ч. 2 ст. 1166 ЦК. Водночас складається враження, що окреслені відмінності у правовому регулюванні різних видів відносин цивільної відповідальності досі не знайшли достатньо чіткого відображення у практиці здійснення судочинства. При цьому юридичне значення може надаватися тільки якомусь конкретному ступеню її вини, а розмір відповідальності зобов´язаного суб´єкта зумовлюватися визначеним у рішенні суду відсотковим співвідношенням індивідуальних провин сторін.
У цих деліктних зобов´язаннях здійснення юридичної кваліфікації вини правопорушника не підміняє зовні схожий з такою кваліфікацією алгоритм доказової або оціночної діяльності — відповідно учасників процесу та юрисдикційного органу — з приводу встановлення об´єктивних умов відповідальності. Адже найчастіше у контексті оцінки доводів сторін щодо підтвердження або спростування факту заподіяння, дійсної наявності моральної шкоди, конкретизації більшості індивідуальних параметрів останньої, а також виявлення її безпосередньої зумовленості поведінкою правопорушника йдеться, безперечно, не про встановлення вини, а про використання судом абстрактних, знеособлених критеріїв розумного передбачення наслідків зазначеної поведінки. Така модель є основною складовою юридичного інструментарію, покликаного внести певність у процес встановлення об´єктивних умов відповідальності за заподіяння моральної шкоди. 
Кваліфікація суб´єктивної умови цивільно-правової відповідальності як критерію встановлення розміру присуджуваної потерпілому компенсації передбачає відповідне обмеження сфери дії загального правила щодо презумпції вини порушника чужого суб´єктивного цивільного права. Йдеться про те, що використання вини як визначника обсягу компенсаційного обов´язку боржника вимагає максимально достовірного визначення її змісту, що пов´язано з формулюванням принаймні більш-менш розгорнутої характеристики інтелектуально-вольової сторони вчиненого діяння, встановленням індивідуального ступеня недобросовісності, виявленої у поведінці конкретного правопорушника.
У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. № 4 зазначається, що особа звільняється від відповідальності з відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.
Уявляється важливим повсякчас наголошувати на тому, що притаманне відносинам з відшкодування моральної шкоди спеціальне акцентування уваги на вині пояснюється браком інших ефективних критеріїв визначення розміру відповідальності правопорушника, без урахування яких неможливо говорити про встановлення належного балансу інтересів сторін цього різновиду деліктних зобов´язань. 
Говорячи про немайнову шкоду, ми маємо усвідомлювати, що особливості її втілення та оцінки з боку позивача залежать не тільки від поведінки правопорушника, а й від низки найчастіше цілком непередбачуваних останнім моментів, що стосуються особистості потерпілого. Істотне значення має, наприклад, його темперамент, характер, моральні установки, культурний рівень, а крім того — середовище спілкування, сімейний мікроклімат та інші обставини, наявність чи відсутність яких можна розглядати як вагомі чинники, що провокують гостроту сприйняття певних негативних змін у житті особи, або, навпроти, помітно нівелюють травматичні фактори більшості такого роду впливів. 
Питання щодо доведення вини боржника не можна перетворювати на перешкоду для захисту законних прав та інтересів потерпілої особи. За умови доведення факту завдання моральної шкоди доказування наявності вини в діях її заподіювача не потребуватиме (хоча й не виключатиме) наведення яких-небудь додаткових доказів, крім показань учасників процесу. Все це, однак, передбачає активну участь суду в оцінці переконливості доводів і міркувань сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 1167 ЦК моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров´я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виглядів арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Справді, часто лише оцінка суб´єктивної сторони поведінки правопорушника дозволяє дійти справедливого висновку щодо одночасно трьох взаємопов´язаних моментів: 1) визначення того, які вияви моральної шкоди є розумно очікуваними за даних обставин. Це пояснюється тим, що уявлення суб´єкта правозастосування про немайнові втрати потерпілої особи формується за зразком будь-якої інтелектуально-вольової діяльності, яка включає, зокрема, усвідомлення та передбачення певних обставин і причинно-наслідкових зв´язків. Втім вина, дійсно, є важливим, але ніяк не самодостатнім чи непохитним, орієнтиром, оскільки її врахування має на меті лише сприяти визначенню справедливого балансу інтересів суб´єкта відповідальності та потерпілої сторони, тоді як аналогічні завдання можуть виконувати й інші правові засоби. 
У відносинах з відшкодування моральної шкоди сам факт установлення так званої об´єктивної, тобто невинної, відповідальності за певних обставин може дещо загострити проблему знаходження надійного мірила справедливого розміру відповідної компенсації — дається взнаки непевність інших об´єктивно встановлюваних ознак, за допомогою яких можна було б визначити адекватний вчиненому правопорушенню характер і обсяг немайнових втрат потерпілого.


Категорія: Консультації | Додав: catya (14.03.2014) | Автор: Дорощенко Катерина
Переглядів: 778 | Теги: критерій визначення, моральна шкода, вина | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]