Жити разом - право і потреба матері, батька та дитини. Мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони (чи перебували раніше) у шлюбі та чи проживають разом з дитиною. Діти мають рівні права та обов’язки щодо батьків, незалежно від того, чи були їхні батьки у шлюбі між собою. Для забезпечення належного виховання дитина повинна проживати зі своїми батьками, або хоча б з одним із них. Але в житті існують різноманітні ситуації,які стають цьому на заваді. Адже, коли батьки в результаті розірвання шлюбу не проживають разом, то постає питання, з ким із батьків повинна проживати дитина? Чинні правові норми надають батькам за власною згодою вирішувати, з ким із них проживатимуть неповнолітні діти (ст.160 СКУ).

    У частині 1 ст. 161 СК зазначено, що спір про місце проживання малолітньої дитини може вирішуватися судом, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо цього. Отже, судовий розгляд такого спору можливий за трьох умов. Розберемо ці умови більш докладно.

    Перша - батьки проживають окремо. Якщо ж батьки продовжують проживати в одному помешканні, тобто місце їхнього проживання збігається, звернення до суду є передчасним. Адже для задоволення позову суд має зробити висновок про те, що у новому місці проживання будуть створені для дитини належні житлово-побутові умови.

    Друга - спір ведеться щодо малолітньої дитини. Важливу роль відіграє й вік дитини, малолітня дитина, як правило, потребує більшої материнської турботи. Передання ж батьку дитини, яка вигодовується грудним молоком, взагалі неможливе. Однак це не означає, що суд зобов'язаний вирішувати спір лише на користь матері. Мати й батько мають рівні права на проживання з дитиною та її виховання.

    Третя - дотримання особливої досудової процедури розгляду такого спору, якою має бути спроба досягти домовленості між батьками.

    Виходячи з практики розгляду судових спорів між батьками дитини, до обставин, що  мають істотне значення, відносять і умови, які кожен із батьків може створити для виховання й розвитку . При цьому рівень доходів не є визначальним, адже дитина має право на одержання утримання від другого з батьків. Більше значення має кількість часу, який кожен із батьків може приділити дитині, що найчастіше залежить від їх професії, місця й режиму роботи,чи іншої діяльності ,якою вони займаються. Не останню роль відіграють й житлові умови, наприклад, можливість виділення дитині окремої кімнати для занять,власної кімнати, яку вона ні з ким не буде ділити.

    Судова практика частіше визначає місце проживання малолітньої дитини за місцем проживання матері. Це відповідає принципу 6 Декларації про права дитини від 20 листопада 1959 р.: малолітня дитина не повинна крім випадків, коли є виключні обставини, бути розлученою з матір'ю. Хоча в судовій практиці відомі випадки залишення дитини з батьком, якщо її мати своєю поведінкою створює загрозу для нормального психічного розвитку дитини, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я. Іноді відповідач - матір неповнолітньої особи навіть не заперечує проти задоволення даного позову.

    Але, вирішуючи такі спори суди повинні перш за все виходити з інтересів дитини,з її особистої прихильності до кожного з батьків. Однак слід з*ясувати  причини такої прихильності. Якщо вона пояснюється застосуванням непедагогічних заходів виховання, налаштуванням проти одного з батьків, штучним підривом його авторитету, підкупом дитини чи то іграшками, чи то солодощами,  ця прихильність визнається штучною. У таких випадках може виникнути потреба у проведенні судово-психологічної експертизи.

    Розглянемо РІШЕННЯ СУДУ, щодо спору між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини .

Між К. О. та К. В. виник спір щодо місця проживання 4 - річної дочки. Мати К. О. вважала, що дитина має проживати з нею. Батько наполягав на тому, щоби передати дитину йому: він проживає разом з батьками, які люблять внучку і постійно спілкувалися з нею, крім того його друга дружина погоджується також допомагати йому у вихованні дитини. К. О. має ще старшу дочку від першого шлюбу і вважає, що сестри мають жити разом. К. О. зазначила також, що дочка була одного разу свідком насильства з боку батька, боїться залишатися з ним. Позивачка обґрунтовувала свої вимоги, керуючись принципом 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959р, у якому зазначено, що дитина може бути розлучена з матір  лише за виняткових умов.

    До участі у справі було залучено спеціаліста - психолога. При обстеженні ним дитини, зокрема за методикою "Малюнок сім "і" їй було запропоновано намалювати членів сім "і. І вона зобразила їх у такій послідовності: бабуся, мама, вона сама, дід, сестра. Психолог звернув, зокрема, увагу на те, що дитина біля себе поставила маму, тобто саме до неї відчуває найбільшу емоційну близькість. Ні батька, ні його батьків, ні його другої дружини на її дитячому малюнку не було. Психолог не рекомендувала суду змінювати місце проживання дитини.

    Суд визначив місце проживання дитини за місцем проживання матері, взявши до уваги пріоритетну потребу дівчинки у проживанні з матір'ю і, вслід за К. О., послався на Декларацію прав дитини.

   І ще один важливий момент під час вирішення справи -суд повинен ураховувати і стан здоров*я дитини, батьків, їх відношення до спиртних напоїв чи наркотиків. Адже моральними якостями одного або обох з батьків,які можуть вплинути на негативне рішення суду, є зловживання спиртними напоями, заняття забороненими видами діяльності (проституцією, звідництвом, жебрацтвом тощо), притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, нехтування своїми батьківськими обов'язками, вчинення щодо дитини дій, які можуть бути підставою для позбавлення особи батьківських прав тощо. У таких випадках, не може передати дитину батьку або матері. Також, суд повинен ретельно перевірити , з якою метою позивач домагається передати йому дитину на виховання, чи це не пов*язано з меркантильними намірами: бажання одержувати аліменти, пільги, державну допомогу чи ,скажемо, житлову площу.

   Отже, спір між батьками про визначення місця проживання дитини відноситься до найскладніших за підготовкою до розгляду та процедурою слухання. Судовий розгляд має бути направлений на встановлення у кого з батьків дитина одержить краще виховання, утримання,хто буде краще про неї турбуватися, тобто суд повинен виходити, ПЕРШ ЗА ВСЕ, з інтересів дитини.