УДК 343.9                                                        Пивоваров В.В., кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінології так кримінально-виконавчого права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого,

м. Харків

 

КОРУПЦІЯ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНОЇ ДЕТЕРМІНАЦІЇ КОПРОРАТИВНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

        

1. Традиційно у вітчизняній кримінологічній науці проблема корупції та пов’язаних з нею злочинів розглядається в контексті протиправної ураженості гілок державної влади. Тобто, за образним висловом відомого українського вченого М.І. Мельника, - «корупція – іржа влади». В той же час не можна не зважати на ту обставину, що публікації, виступи вчених, повідомлення засобів масової інформації із корупційної тематики, як правило, обов’язково містять посилання на грошові суми корупційних оборудок, суми хабарів, суми витрачені підприємствами на підтримання корупційних зв’язків, лобіювання власних бізнес-інтересів тощо.

Відтак пропонуємо, в порядку дискусії, відступити від емоційно забарвленого розуміння корупції як соціально-владної «хвороби» і неоригінальних заяв про ураженість корупцією «від голови до хвоста» всього соціального організму, та поглянути на зазначене явище як реально існуючу економічну категорію. Адже для цього є всі передумови, оскільки в багатьох корупційних схемах (імпорт за кошти держбюджету, енергопостачання, отримання адміністративних послуг та ін.) корупційна грошова (фінансова) складова, власне, імперативно забезпечує функціонування як самої схеми, так і досягнення соціально бажаного результату. Фінансова система держави традиційно розглядається як сполучення трьох взаємопроникаючих, умовно розмежованих ланок – державних фінансів, фінансів первинних ланок економіки (підприємств) та фінансів населення.[1] Враховуючи викладене, а саме – реальну, діючу економічну функцію корупційних коштів та умовний характер поділу фінансових ланок – є підстави вважати корупційну фінансову складову четвертою ланкою сучасної фінансової системи української держави, умовно позначивши її, наприклад, як «фінанси корупційного обігу». Щодо джерел формування цих фінансових коштів, вважаємо, що протягом останніх двох десятиріч вони сформовані шляхом цілеспрямованого виділення із коштів корпоративного сектору економіки (фінансів підприємств), становлять, за деякими оцінками, близько 10% фінансів підприємств, і можуть розглядатись як наслідок явища корпоративної злочинності.

Одразу підкреслимо: автор повністю поділяє думку науковців і свідомих верств суспільства стосовно шкідливого характеру корупції та необхідності здійснення широкого спектру заходів з її істотного зниження та подолання. І саме в цьому контексті погляд на явище корупції як економічну категорію надає певні переваги, адже зрозуміло: будь-яка економічна категорія і складова економічного обігу (корупція в тому числі) існує лише за умови її економічної доцільності і необхідності. Відтак можемо передбачити, що цілеспрямована перебудова економічних відносин в напрямі функціонування фінансової системи без необхідного залучення корупційного сегменту закономірно приведе до очікуваного суспільством результату – зникнення економічно недоцільних «фінансів корупційного обігу», відтоку грошових коштів в інші ланки легального фінансового механізму та зникнення соціальних проявів та негативних наслідків явища корупції. Без сумніву, висунута гіпотеза має міждисциплінарний характер і потребує комплексних наукових розробок та зваженого, тривалого, але принципового практичного втілення.

         2. Вважаємо, що кримінологам слід звернути прискіпливу увагу на морально-психологічний аспект проблеми корупції, а саме ставлення суспільства до цього негативного явища. Дослідження останніх років, проведені різними науковцями (Батиргареєва В.С., та ін.) переконливо свідчать про невтішні реалії: ставлення більшості українців (понад 68%) до корупції, м’яко кажучи, позитивне, якщо не схвальне. Розуміємо, що на загальносуспільному рівні детермінанти морально-психологічного характеру відіграють не останню роль у підтриманні і відтворенні всіх соціальних процесів, в тому числі і протиправних та небажаних, шкідливих. Відтак в цьому напрямі теж вбачаємо серйозне поле для науково-теоретичних розробок у рамках кримінологічної профілактики та пошуку заходів виховного характеру серед широких верств населення.

         3. Заходи кримінологічного впливу неможливі без законодавчої підтримки, зокрема, забезпечення їх силою державного примусу через кримінально-правове врегулювання. Стосовно ж кримінально-правового реагування на корупційні (в широкому розумінні) прояви, позиція сучасного українського кримінального права більше нагадує потурання корупції, ніж намагання забезпечити її заборону. Дуже швидко із термінологічного апарату кримінального права зникає інтуїтивно зрозумілий, напрацьований і головне, соціально вагомий термін «хабар», який по суті замінено на три терміни: «незаконне збагачення», «неправомірна вигода», «підкуп». Пристосувавши до цих термінологічних змін відомий вислів видатного українського кримінолога А.Ф. Зелінського, скажемо – в термінологічних новелах вже не відчувається «кримінально-правового докору», не кажучи вже про порушення принципу термінологічної єдності в юриспруденції. Насторожує також і підхід вчених та законодавця до визначення виду кримінально-правової санкції. Констатуємо, що явище хабарництва в сучасних реаліях «латентно» декриміналізоване, оскільки на перше місце виходить покарання у вигляді штрафу замість позбавлення волі (див. санкції статей 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2 КК України). Практично, розуміння класичного хабарництва і корупційних діянь переводиться у площину дивного різновиду цивільно-правового делікту: «порушив – відшкодуй збитки, і вільний». На таких прикладах бачимо, що сучасне кримінальне право, на жаль, поступово відступає від свого першочергового принципу – принципу публічності.

Певною мірою розуміючи складну соціальну зумовленість таких змін, пропонуємо шукати вихід не у площині прихованої декриміналізації, а у науково-практичному розвитку нових інститутів кримінального права, передусім інституту корпоративної (колективної) кримінальної відповідальності юридичної особи. Вважаємо, що ця не нова, до речі, наукова пропозиція, раніше озвучена вітчизняними і зарубіжними науковцями-криміналістами (І.М. Даньшин, О.Ю. Антонова та ін.), зараз стає надзвичайно актуальною. Вважаємо, що розвиток цього напряму дійсно перебуває на потребі дня, та дозволить органічно вирішити питання кримінально-правової охорони правовідносин, на які посягають корупційні діяння.

Тези опубліковано (вихідні дані): Пивоваров В.В. Корупція в системі економічної детермінації копроративної злочинності // Взаємодія державних органів і громадськості у запобіганні та протидії корупції: Зб. матеріалів наук.-практ. семінару у рамках VIII Всеукр. фестивалю науки (м. Харків, 24 квітня 2014р.) / За заг. ред. В.В. Голіни. – Х.: НДІ ВПЗ імені акад. В.В. Сташиса НАПрН України, 2014. – С. 63-66.

 


[1] Пивоваров В.В. Податкова і кредитно-фінансова злочинність: кримінологічна характеристика та попередження:  Автореф… дис. юрид. наук. – Х.: Нац.юрид.акад. України ім. Ярослава Мудрого, 2003. – с. 7.


Категорія: Про клініку | Додав: Pyvovarov (16.06.2014) | Автор: Пивоваров Володимир Володимирович E
Переглядів: 632 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]