Сьогодні в Україні відбувається трансформація зайнятості, зміна її основних видів, форм та змісту. До нетрадиційних форм зайнятості належить її нетипова форма – запозичена праця (позикова).

       Нестандартна (запозичена) праця сформувалася у таких промислово розвинутих країнах як Англія, Германія, Франція ще в середині ХІХ ст. і вважалася стандартною. В Російській імперії вона мала форму біржової артілі, правове положення якої регулювалося спеціальним законодавством, і максимально забезпечувало збереження майна роботодавця. Запозичена праця в СРСР проіснувала до 20-х років ХХ ст., а в США саме з цього часу починають активно створюватися фірми для надання різним компаніям офісних працівників. Формування інформаційного суспільства обумовлює подальший розвиток нестандартних форм і видів зайнятості.    

       На відміну від традиційних трудових договорів, позикова праця – це робота, виконувана працівником певної кваліфікації, найнятим і наданим агентством позикової праці у розпорядження третьої сторони – користувача – для виконання певної роботи на користь останнього. Тобто, трудовий договір є тристороннім: працівник, агентство, третя сторона-користувач. Цікаво, що договірне трудове відношення, як правило, існує тільки між позиковим працівником й агентством позикової праці, а трудівник при цьому працює, дотримуючись вказівок користувача. Агентство позикової праці частково делегує повноваження роботодавця користувачу.

       У Конвенції № 181 і Рекомендації № 188 МОП, спрямованих на регулювання діяльності приватних агентств зайнятості, позикова праця була визнана припустимою формою трудових відносин. Конвенція № 181, наразі не ратифікована Україною, допускає найм працівників спеціально для надання їхньої праці третім особам.

       За даними ЄС, у більшості країн Західної Європи на сьогодні у секторі позикової праці працюють від 1% до 2,5% усього зайнятого населення. Однак, дотепер у країнах СНД позикова праця законодавчо не регламентована. З одного боку, це спричиняє невизначеність для працівників і роботодавців, оскільки відносини, які виникають при цій формі найму, не вписуються у традиційну модель трудового права, а найчастіше й прямо суперечать законодавству, породжуючи його порушення. З іншого боку, така ситуація створює умови для зловживань як з боку агентств, так і організацій-користувачів у плані позбавлення або істотного зменшення трудових і соціальних прав «позикових» працівників.

       Причинами появи та розвитку нетипових форм зайнятості є неконтрольований розвиток малого бізнесу, існування тіньової економіки та зайнятості, коли встановити факт трудових відносин важко. Також причиною є відсутність людських ресурсів для виконання тієї або іншої функції. Роботодавцю в окремих випадках дешевше передати роботу свого штату спеціалізованій компанії, аніж утримувати його, замінювати чи контролювати якість  роботи. Використовуючи нестандартні форми зайнятості, роботодавець мінімізує свою юридичну відповідальність та певним чином вирішує питання підвищення прибутковості бізнес-процесів, скорочення витрат на утримання персоналу, зменшення податкових втрат при обчисленні фонду оплати праці і спрощення процедури взаємин між роботодавцем і залученими фахівцями.

       У трудо-правовій доктрині існує декілька поглядів на нетипові форми зайнятості. Одні науковці виступають категорично проти, інші навпаки всіляко підтримують, при цьому не можна не погодитися з обома точками зору, адже нетипові форми зайнятості мають як позитивні риси, так і негативні

       Активне поширення нестандартних форм трудових відносин може дати  власникам підприємств немалі прибутки. Але варто зазначити, що позикова праця сьогодні може становити певну перешкоду на шляху дотримання прав працівників.

       По-перше, останні втрачають право на певні винагороди, пов’язані з безперервним стажем роботи на одному підприємстві, не одержують виплати по лікарняних листках, тощо. По-друге,  вони позбавляються гарантій постійної зайнятості, адже в будь-який момент існує ризик переведення їх на інше підприємство або відмови від їхніх послуг. По-третє, пропрацювавши на шкідливих і небезпечних роботах, працівник може втратити право на пільгову пенсію, адже юридично він є співробітником агентства, де відсутні шкідливі умови праці.

       Працівники, перебуваючи у штаті кадрового агентства, позбавлені права на колективний захист своїх трудових інтересів, адже не є членами профспілки і не беруть участі у колективно-договірному процесі.

      Але не можна не виділити позитивних рис позикової праці. Використання такого виду організації праці в умовах високого безробіття дає можливість хоча б тимчасово заробляти тим верствам, які не мають роботи. Також її використання пов’язане з потребою в працевлаштуванні окремих категорій громадян, для яких повна постійна  зайнятість з певних причин ускладнена або небажана (студенти, громадяни пенсійного віку, інваліди), або пов’язана із специфікою окремих професій (моряки, громадяни творчих професій, виставкова діяльність та ін.). Позикова праця також дає можливість поєднувати роботу по найму з виконанням сімейних обов’язків, участю в громадському житті, підтримкою здоров’я.

       Отже, підсумувавши вищезазначене, можна зробити висновок, що позикова праця є досить нестандартною формою зайнятості, має  багато позитивних  рис, але все ж залишаються проблеми щодо надання гарантій соціально-трудових прав особам, котрі працюють на умовах позикової праці. Агентства позикової праці здатні відігравати важливу роль у зменшенні безробіття й вирішенні інших соціальних питань. Для цього необхідно вивчити закордонний досвід щодо спеціальних правових норм, спрямованих на врегулювання роботи таких агентств.