Адмінарештованими є особи, на яких у виді адміністративного стягнення накладено адміністративний арешт. Адмінарешт є найсуворішим видом стягнення та накладається лише за окремі адміністративні правопорушення та в виняткових випадках. Згідно с ст. 32 КУпАП максимальним терміном такого арештує є п’ятнадцять днів. Також, адмінарешт не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років та інвалідів першої та другої групи.
Відповідно до ст. 327 КУпАП осіб, підданих адміністративному арешту, тримають під вартою в місцях, що їх визначають органи внутрішніх справ. До таких місць можна віднести:
- спеціальні приймальники;
- ізолятори тимчасового тримання;
- спеціальні палати в медичних закладах.
Усім цим місцям можна дати загальну назву – місця несвободи, тобто такі, які не можна залишити самотужки. Останні дві локації мають свої особливості. За загальним правилом адмінарештованих утримують в спеціальних приймальниках, які повністю облаштовані для цього (повинні мати внутрішній обгороджений двір, контрольно-пропускний пункт для приймальників на 50 і більше місць тощо). В органах внутрішніх справ, де утворення спеціальних приймальників недоцільне, особи, піддані адміністративному арешту, утримуються в ізоляторах тимчасового тримання. Для цього в таких ізоляторах виділяються спеціальні камери, обладнані належним чином. Спеціальні палати створені для адмінарештованих, які потребують медичної допомоги. Вони обладнуються в лікувальних установах із обов’язковим дотриманням вимог безпеки.
Повертаючись до ст. 327 КУпАП, можна зазначити, що відбування адміністративного арешту провадиться за правилами, встановленими законами України. Таке положення дещо ускладнює ефективну реалізацію прав адмінарештованих, адже прямо не передбачає утворення одного акту, що б містив усі правила утримання останніх.
На сучасному етапі існує ціла низка нормативно-правових актів, що регулюють процедуру затримання, процедуру поміщення до одного із місць несвободи органів МВС, процедуру утримання та процедуру вибуття арештованого. Це, зокрема: 1) ЗУ «Про міліцію»; 2) Постанова КМУ від 16.06.1992 №336 «Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках МВС»; 3) КУпАП; 4) Наказ МВС України від 18.09.1992 №552 «Про затвердження Положення про спеціальний приймальник при органі внутрішніх справ для утримання осіб, підданих адміністративному арешту»; 5) Наказ Мінохорони здоров’я України та МВС України від 06.07.2004 №331/645 «Про проведення спільних протитуберкульозних заходів серед тимчасово затриманих та взятих під варту осіб, які тримаються в спеціальних установах органів внутрішніх справ, у терміни, установлені законодавством України»; 6) Наказ МВС України від 24.04.2008 №197 «Про затвердження Положення про управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС Апарату Міністерства»; 7) Наказ МВС України від 16.09.2009 №404 «Про забезпечення прав людини в діяльності ОВСУ» та інші.
На жаль, наявна ще одна перешкода в слідкуванні за точним виконанням приписів та дотриманням прав людини. Вона полягає в тому, що існує окремий перелік Наказів МВС України з обмеженим доступом.
Проаналізувавши нормативно-правові акти, що регулюють це питання, можна виділити перелік гарантованих прав адмінарештованих. Тож, вони мають право: одержувати харчування і матеріально-побутове забезпечення за встановленими нормами; подавати через адміністрацію місця несвободи заяви і скарги; читати газети, журнали; користуватися власним одягом за сезоном; мати власні: рушник довжиною не більше 50 см, мило, зубну щітку, зубні пасту/порошок, гребінець, носові хустинки, окуляри/пенсне, протези/милиці, медикаменти, дозволені медичним працівником. Ці предмети можуть бути отриманими від своїх родичів або придбані через адміністрацію місця несвободи.; на захист своїх прав всіма не забороненими чинним законодавством способами; на ознайомлення з власними правами і обов’язками; на щоденну прогулянку тривалістю в 1 годину (за виключенням окремих осіб, яким може бути подовжено час перебування за їх згодою); здійснювати віросповідання будь-якої релігії або висловлювати переконання, пов’язані зі ставленням до релігії, з обмеженнями, які необхідні для забезпечення тримання, передбаченого чинним законодавством; на восьмигодинний безперервний сон у нічний час (з 22.00 до 06.00), за винятком невідкладних випадків і надзвичайних умов; на власне спальне місце; на медичне та санітарно-протиепідемічне забезпечення; на поміщення в кімнату з представниками своєї статі; на залучення за персональною згодою до виконання фізичних робіт.
Всі ці права розміщені в різних документах, що ускладнює процедуру реалізації механізму їх дотримання.
Чинним законодавством, зокрема Наказом МВС України від 24.04.2008 №197 «Про затвердження Положення про управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС Апарату Міністерства», передбачено механізм слідкування за дотриманням прав людини в діяльності ОВС. Також, функціонує Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів.
Основними засобами реалізації механізму забезпечення прав адмінарештованих є: громадський моніторинг (контроль за дотриманням прав людина працівниками ОВС); аналіз законодавства у сфері захисту прав людини, підготовка аналітичних та інформаційних матеріалів, пов’язаних із проблематикою дотримання прав людини; популяризація знань про права людини серед працівників державних установ, проведення опитувань громадської думки, спрямованих на оцінку ефективності роботи працівників правоохоронних органів; розробка та реалізація форм участі громадськості в цивільному контролі за дотриманням прав людини у правоохоронній діяльності; створення спеціальної мережі моніторів за діяльністю правоохоронців, підготовка періодичних аналітичних звітів щодо дотримання прав людини у українських правоохоронних органах; відвідання місць несвободи МВС України без попереднього дозволу та погодження: Президентом України, Прем’єр-міністром України, народними депутатами, за наявності мандата, Уповноваженим ВР України з прав людини, представниками Генеральної прокуратури (відділи нагляду за дотриманням законності в діяльності правоохоронних органів), іншими спеціальними суб’єктами (санепідемстанція, особи, які мають спеціальні розпорядження на відвідання конкретного місця несвободи).
Автор консультації: Яременко Антон Володимиорвич
Консультація актуальна на дату: 26.06.2015
Кількість переглядів: 1564
Адреса електоронної пошти не вказана
Оцінки консультації (3): 5.0
Залишити відгук у ГОСТЬОВІЙ КНИЗІ
Посилання на схожі консультації:
Теги матеріалу:
Коментарів нема