Відкриття спадщини як юридичний факт має наслідком виникнення у певних осіб права на спадкування. Коло спадкоємців за заповітом визначає заповіт, коло спадкоємців за законом – закон. Для набуття статусу спадкоємця недостатньо самого факту наявності заповіту на користь певної особи чи зарахування її до спадкоємців певної черги. Від осіб вимагається ще й добропорядна поведінка.

В умовах нестабільності нашої економіки, бідності населення ця тема є особливо актуальною, оскільки більшість хоче або отримати спадщину якомога швидше і як наслідок – допомагає спадкодавцю піти із життя, або ж не доглядає за спадкодавцем, залишає його в безпорадному стані, так би мовити, «на призволяще», а потім попереду всіх біжить подавати заяву про прийняття спадщини.

У зв’язку з цим, ст..1224 Цивільного Кодексу України (далі- ЦК) передбачає перелік обставин, за наявності яких право на спадкування у певних осіб не виникає, тобто вони усуваються від права на спадкування як за заповітом, так і за законом, і називаються негідними спадкоємцями.  До них віднесені особи, які:

-  умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (ч.1 ст.1224 ЦК);

-  умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині (ч.2 ст.1224 ЦК);

-   є батьками дитини (у разі спадкування за законом), щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини (ч.3 ст.1224 ЦК);;

- є батьками (усиновлювачами) та повнолітніми дітьми (усиновленими), а також інші особи (у разі спадкування за законом) , які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом (ч.3 ст.1224 ЦК);;

- ухилялися від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (ч.5 ст.1224 ЦК);.

Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику  у справах про спадкування», безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналіз викладеного передбачає, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок , мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. На підставі викладеного, ухилення характеризується як умисна форма вини.

Також не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду (ч.4 ст.1224 ЦК). Хочу наголосити на тому, що в даному випадку, якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні. Яке набуте ними за час цього шлюбу (ч.4 ст.1224 ЦК).

Ч. 6 ст. 1224 ЦК вказує, що вищезазначені положення поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов’язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено  заповідальний відказ. Дещо уточнює та доповнює дане положення п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «про судову практику у справах про спадкування» роз'яснюючи, що правило частини п'ятою ст.1224 ЦК стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.На мою думку, навність можливості усунення осіб від права на спадкування є необхідною і правильною. Але, як показує судова практика, не кожен випадок, який об’єктивно підпадає під зазначені вище пункти статті 1224 ЦК, може бути задоволений в судовому порядку.

Так, у справі Апеляційного суду Полтавської області № 22-цза позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права наспадкування за законом (апеляційна скарга на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 12 листопада 2012 року ) колегія суддів ухвалила : «Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 12 листопада 2012 року - залишити без змін» . Суть в наступному:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вище вказаним позовом, прохаючи  ухвалити  рішення, яким усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом на майно своєї     матері - ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року. В обґрунтування своїх вимог вказувала, що вона  та  ОСОБА_2  є  рідними дітьми померлої, а  відтак  і  спадкоємцями.

За життя їхня матір (ОСОБА_3) мала  тяжке  захворювання, лікування  якого потребувало  значних  матеріальних  затрат,  моральних  сил. За  станом  свого здоров’я  тривалий  час  їх  мати  потребувала сторонньої допомоги.  Не зважаючи на вказані обставини ОСОБА_2,  як  рідний  син  не піклувався та не доглядав за нею, не надавав матеріальної допомоги. Зазначила, що вона особисто сплачувала кошти на лікування матері та поховання після лікування.

Проаналізувавши позицію колегії суддів, я зрозуміла, що основним обгрунтуванням відмови у апеляційній скарзі є те, що в  даному випадку умисне ухилення відповідача від допомоги та догляду за хворою матір'ю не є доведеним фактом. А відповідно до ст. 10 ч. 3 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦК.

Статтею 60 ч. 1 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.Так, місцевий суд прийшов до вірного висновку, що позивачка не надала до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що відповідач ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві.

В суді першої інстанції ОСОБА_2 пояснив, що надавав своїй матері посильну допомогу відповідно до свого матеріального стану, а саме відремонтував будинок, чого не заперечує і сама позивачка. При цьому відповідач зазначив, що має на утриманні трьох дітей, тому не мав змоги надавати допомогу матері в більшій мірі. Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що спадкодавець ОСОБА_3 проживала в с. Шостаки Полтавського району, в той час як відповідач ОСОБА_2 проживає в м. Кременчуці Полтавської області, тому останній не мав можливості бути присутнім біля матері та піклуватися про неї щохвилини.

Статтею 59 ч. 2 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Таким чином, не заслуговують на уваги як належний доказ у справі надані позивачкою документи щодо поховання померлої ОСОБА_3, оскільки останні жодним чином не свідчать про ухилення відповідача від надання допомоги матері за її життя і не містять жодної інформації щодо предмету доказування. Колегія суддів вважає, що місцевий суд вірно не прийняв до уваги посилання позивачки ОСОБА_1 у позовній заяві на ту обставину, що відповідач не надавав допомоги матері через зловживання та витрачання коштів на наркотичні засоби, оскільки дана обставина та сам факт притягнення особи до кримінальної відповідальності не є підставою для усунення від права на спадкування.

Отже, факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.